Пролог

Лист був доставлений о 06:14.

Без дзвінка.
Без повідомлення.
Просто з’явився у поштовій скриньці, серед рахунків і рекламних буклетів, які Кора давно не читала.

Конверт був щільніший, ніж папір зазвичай. Білий. Без марок. Без імені відправника.
Її ім’я було надруковане рівно, машинно, без жодної інтонації:

КОРІ ВАЙДЕН

Вона не відкрила його одразу.

Це було відчуття, знайоме ще з часів станції: коли тіло розуміє щось раніше за свідомість. Ні страх. Ні паніка. Швидше — фіксація.

Кора поставила чашку з кавою на стіл і сіла навпроти конверта, ніби між ними була відстань, яку варто зберігати.

Минуло десять років.

Десять років без сигналів. Без тиску. Без снів, у яких простір не мав меж.

Вона вийшла з процесу.
Вона знала це.

Кора розірвала конверт акуратно, не поспішаючи.

Всередині був один аркуш.

Той самий шрифт.
Ті самі поля.
Жодних зайвих слів.

«СИГНАЛ ЗАФІКСОВАНО. 
ФАЗА ОЧІКУВАННЯ ПОРУШЕНА». 

СИГНАЛ ЗАФІКСОВАНО.
СТАТУС: НЕІДЕНТИФІКОВАНИЙ.

ПОПЕРЕДНЯ КЛАСИФІКАЦІЯ:
ПРОЦЕС КЛАСУ Р.

Кора повільно видихнула.

Очі зупинилися на літері.

Р.

Вона не вимовляла це ім’я вголос уже багато років.

ФАЗА ОЧІКУВАННЯ ЗАВЕРШЕНА.
ФАЗА СПОСТЕРЕЖЕННЯ — АКТИВНА.

Нижче — пауза.
Порожній рядок, ніби залишений навмисно.

ISA / ВІДДІЛ СПОСТЕРЕЖЕННЯ 
СПРАВА ВІДНОВЛЕНА 

ВАША УЧАСТЬ НЕ Є ОБОВʼЯЗКОВОЮ.
ВАША ПРИСУТНІСТЬ — БАЖАНА.

Кора всміхнулася. Ледь помітно.

ISA ніколи не брехала прямо. Вона просто інакше формулювала необхідність.

Унизу сторінки — дрібнішим шрифтом:

ЛОКАЦІЯ: СТАНЦІЯ ISA
СТАТУС ОБʼЄКТА: КОНСЕРВАЦІЯ ПОРУШЕНА
КОНТАКТ ПІДТВЕРДЖЕНО

І ще один рядок. Останній.

ПРОЦЕС ПАМʼЯТАЄ ВАС.

Кора склала аркуш удвоє. Потім ще раз. Рухи були спокійні, майже механічні.

Вона не відчувала голосу. Не відчувала тиску. Не було присутності.

І саме це було неправильно.

Кора підвелася, підійшла до вікна й подивилася на місто, яке прокидалося, не підозрюючи ні про які фази, процеси чи спостереження.

— Отже, — тихо сказала вона, ніби комусь позаду, — ти більше не чекаєш.

Вона дістала телефон.

І вперше за десять років набрала номер, який не зберігала в контактах, але памʼятала напамʼять.

Хейл відповів не одразу.

— Кора? — сказав він після короткої паузи.
— Так, — відповіла вона. — Вони знову відкрили станцію.
— ISA?
— Так.
— А він?
Кора подивилася на складений лист у своїй руці.

— Процес, — сказала вона. — Тепер офіційно.

На тому кінці лінії запала тиша.

— Коли? — запитав Хейл.
— Вони вже спостерігають, — відповіла Кора.