Архітектура кохання
Розділ 1
У Зорівці всі знали, що Оксана Іванівна живе сама з дочкою, але ніхто вже не пам'ятав, коли саме про це перестали питати.
Марійчин батько зник ще до того, як вона навчилася вимовляти слово «тато». Поїхав на заробітки «на пів року» і не повернувся ні через пів року, ні через рік. Спочатку надсилав кілька разів гроші, потім листівку, а потім не стало навіть листівок. Оксана не плакала при людях. Вона просто одного ранку зняла з серванта його фотографію, загорнула в рушник і поклала на дно скрині, а сама пішла на ферму, бо корови не чекають.
Хата стояла на краю села, там, де вуличка впиралася в поле, а за полем починався ліс. Біла, з синіми віконницями, які мама щовесни фарбувала сама, стоячи на хиткій драбині. Перед хатою росли півонії, які Маша потім усе життя вважала запахом дому.
— Мамо, а чому в нас нема тата? — запитала вона якось у п'ять років.
Оксана розігнулася над грядкою, витерла руки об фартух і довго дивилася на дочку.
— Тому що в нас є ми, — сказала вона нарешті. — А ми з тобою, Машенько, вдвох вміємо більше, ніж деякі.
Маша запам'ятала ці слова. Не зовсім зрозуміла їх тоді, але запам'ятала.
#4552 в Любовні романи
#2008 в Сучасний любовний роман
#410 в Молодіжна проза
Відредаговано: 21.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
