Глава 58

Розділ 58: «Свято тихих вогнів»
​Маєток фон Кроу здригався. Але цього разу не від магічних викидів чи візитів інквізиції, а від монументального зіткнення двох амбіцій. З одного боку барикад стояв Мортімер, який у своєму новому статусі батька спадкоємиці прагнув довести всьому Гліфу, що «тихо» — це не про фон Кроу. З іншого боку йому протистояли Ема та Міра.
​— Ми маємо показати цим стерв'ятникам, що рід Кроу сильний як ніколи! — Мортімер грізно стукнув тростиною по паркету бібліотеки. — Бал на тисячу гостей! Обслуговування з Ейдосу! Оркестр з Оріону! Нехай баронеса Беатріс подавиться власним віялом від заздрості!
​Мірея та Флема переглянулися. Це був той рідкісний випадок, коли «Райдужна» та «Аналітик» думали абсолютно синхронно.
​— Мортімере... — Мірея підійшла до нього і м’яко забрала з рук список запрошених, де вже фігурували навіть далекі родичі короля. — Ми два місяці відбивалися від «вишуканих» змій у палаці. Якщо на моє повноліття знову прийде Беатріс зі своїми коментарями про «вуличну моду», я не гарантую цілісність даху. Я просто випарую її кринолін прямо на танцполі.
​— Ми хочемо тільки своїх, — додала Флема, поправляючи окуляри. — Тих, хто знає, що Мірея лається на три мови, коли в неї не виходить настоянка, а я засинаю носом у книзі прямо за вечерею. Навіщо нам тисяча чужинців, якщо ми нарешті знайшли одне одного?
​Мортімер знітився. Старий лев озирнувся на порожню залу і раптом побачив у очах дівчат те, чого не купиш жодним балом — спрагу простого людського тепла.
— Тихе сімейне свято? — здався він. — Але Гільда вже замовила тридцять страв. Якщо ми не з’їмо все це, вона випише інквізиції штраф за марнотратство.
​***
​Вальмар та Елоїза відбули з терміновим візитом до Оріона, залишивши малого Лу в маєтку фон Кроу. Чотирирічний малюк миттєво зрозумів: влада в його руках. Він призначив себе «Головним інспектором свята» і тепер впевнено тупав коридорами в мініатюрному плащі.
​— Сюди! Тягнути сюди! — командував Лу, тягнучи за собою п’ятиметрову золотисту стрічку, якою Каспар намагався прикрасити дубові сходи.
Айкана ходила за ним безмовною тінню. Щоразу, коли Лу намагався «штурмувати» чергову величезну коробку з декором або вилізти на драбину, сталеві руки Майстра Зброї підхоплювали його в повітрі.
​— Висота об’єкта перевищує безпечний рівень, Командоре, — монотонно звітувала Айкана, тримаючи малюка під пахвою, поки той вимахував дерев’яним мечем.
​Тим часом у вітальні панував «науковий» хаос. Теріан намагався розвісити самозарядні ліхтарики, які мали світитися рівним бурштиновим світлом. Але Мірея, проходячи повз, постійно «підкручувала» їхню яскравість своєю іскрою.
— Міро, припини! — сміявся Теріан, коли ліхтарики раптом почали істерично підморгувати Каспіану, що саме проходив повз.
— Це для атмосфери, Террі! Дивись, як Веларіс намагається зчитати в цьому миготінні шифр контрабандистів!
​Каспіан, замість того щоб стежити за периметром, стояв на драбині, допомагаючи Гільді розвішувати важкі оксамитові гардини з вишивкою.
— Гільдо, — бурмотів він, забиваючи гвіздок рукояткою кинджала, — це порушує всі регламенти висотних робіт. Де страхувальний трос? Чому драбина хитається?
— Тримайтеся за тканину, лорде Молотку, і менше базікайте, — командувала Гільда знизу. — Ваша інквізиторська підготовка нарешті приносить користь суспільству.
​***
​Ближче до вечора Мірея та Айкана залишилися біля каміна. Вони разом розплітали гірлянди з аркадійських квітів, які Адан (перед від'їздом) залишив як «символ вічного літа».
​— Знаєш, Аю, — Мірея раптом затихла, дивлячись на вогонь, що мирно потріскував у вогнищі. — Рік тому я думала, що моє повноліття пройде десь у підвалі, за розрахунками ціни на вугілля. Або в бігах. А тепер... у мене є батько. Є сестра. І є ти. Люди, заради яких я готова спалити цей світ, але які вчать мене його любити.
​Айкана зосереджено розправила пелюстку квітки.
— Рівень шуму в цьому домі за останні три дні перевищує всі допустимі норми бойової тиші, — вона підняла очі на Мірею і раптом обережно, ледь торкаючись, поправила пасмо волосся, що вибилося з її зачіски. — Але Лу каже, що це «добрий шум». Я провела аналіз... і я з ним згодна.
​У іншому кутку Флема та Теріан обговорювали подарунки.
— Це не просто артефакт, Флемо, — Теріан натякав на невелику коробочку, що виблискувала сріблом. — Це дещо, що об’єднає наші магічні канали, коли ми працюємо разом. Твій розум і мої руки... ми станемо ідеальним тандемом.
Флема всміхнулася. Вперше за довгий час її очі не шукали подвійне дно у вчинках чи загрозу в кожному слові. Вона просто насолоджувалася запахом кориці та хвої, що наповнював дім.
​***
​Кухня була епіцентром ароматичного вибуху. Гільда Варк, засукавши рукави, царювала над величезним тортом. Каспіан, який зайшов «перевірити пожежну безпеку печі», був миттєво мобілізований.
​— Ну що, лорде Молотку? — Гільда тицьнула йому під ніс дерев'яну ложку з густим ванільним кремом. — Куштуйте. Достатньо цукру чи випишете мені штраф за перевищення ліміту солодкуватості в атмосфері?
​Каспіан серйозно, наче приймав присягу, злизав крем. Його ніс при цьому прикрасила біла цятка цукрової пудри.
— Гільдо, — промовив він із кам'яним обличчям, — згідно з моїми органолептичними рецепторами, цей крем є державною таємницею стратегічної важливості. Я конфіскую ще одну ложку для... подальшого поглибленого аналізу.
— Геть з кухні, ласун у законі! — засміялася Гільда, замахнувшись на нього рушником.
​***
​Коли дім нарешті затих, а стіни почали випромінювати м’яке золотаве світло від тисяч маленьких ліхтариків, всі зібралися у вітальні. Лу, виснажений «інспекцією», заснув прямо на руках у Мортімера. Старий герцог обережно притискав малюка до себе, дивлячись на присутніх.
​Тут були всі. Відьма з чорними очима, яка стала його гордістю. Тендітна дівчина з залізним розумом. Інквізитор, який навчився посміхатися. Артефактор, що творив дива. Принцеса-воїн, яка знайшла свою «зграю».
​— Завтра ви станете дорослими за законом Гліфу, — тихо промовив Мортімер, і його голос здригнувся від незвичної ніжності. — Ви отримаєте права, обов’язки та титули. Але для цього дому ви вже давно стали його серцем. Подивіться на цей хаос, на ці палені квіти й пересолений крем... Панове, це найкраще, що я створив за все своє довге життя. Це і є справжня Сингея.
​У вітальні запанувала тепла, затишна тиша. Камін відкидав довгі золотаві тіні на обличчя друзів. Попереду були нові виклики та маскаради, але зараз, у цьому колі світла, вони були просто сім'єю. І це була найбільша магія, яку вони коли-небудь знали.