Глава 47

Розділ 47: Хаос у домі фон Кроу
​Перший місяць перебування Айкани в маєтку Каспар, управитель із витримкою храмової статуї, пізніше назве «періодом великого переформатування». Дім, який роками дихав запахом старої шкіри, сухої лаванди та приглушеного шепоту Флеми, раптом почав вібрувати. Це не була магічна аномалія — це була присутність леді Торн.
​Айкана внесла в хаотичний світ Міреї ту саму «структуру», якої відьмі так бракувало. Тепер кожен ранок починався не з лінивих суперечок із подушкою, а з різкого, металевого звуку — Айкана відчиняла важкі віконні рами рівно о п'ятій.
​— Повітря застоялося. Концентрація вуглекислого газу знижує когнітивні здібності на дванадцять відсотків, — заявляла вона, стоячи над ліжком Міреї, наче привид відплати у тренувальному костюмі.
​— Ая, якщо ти не зачиниш це вікно, я дезінтегрую твій сніданок прямо в тарілці! — гарчала Мірея, зариваючись глибше в ковдру. — У Гліфі люди сплять, доки сонце не торкнеться шпилів!
​— У Гліфі люди сплять, бо вони занадто впевнені у власній безпеці, — спокійно відповідала Айкана, навіть не змигнувши оком. — Підйом. Тренування почнеться після сніданку, а він за десять хвилин.
***
Найважче довелося Гільді Варк. Старша економка, яка звикла бути єдиним абсолютним монархом на кухні, вперше в житті відчула щирий, дитячий жах перед кухонним ножем.
Ранок, що починався грандіозною побудкою мешканців у маєтку фон Кроу продовжувався  катастрофою локального масштабу: Гільда Варк, що не звикла до ранкового підйому мешканців маєтку, запізнювалася з подачею сніданку. Для Логоса це була дрібниця, але для Айкани Торн, чий внутрішній годинник працював із точністю механізмів Реліктії, це було сигналом до дії.
​Мірея та Флема ще напівсонно спускалися сходами, коли почули з боку кухні дивний свист та приглушений зойк економки.
​— О ні, — прошепотіла Мірея, миттєво прокидаючись. — Ая пішла «оптимізувати» Гільду. Біжимо, поки вона не перетворила кухню на операційну!
​Дівчата влетіли в кухонне королівство якраз у той момент, коли Айкана, засукавши рукави тренувальної куртки, стояла перед горою овочів для ранкового рагу. Гільда, застигла з ополоником у руці, нагадувала соляний стовп.
​— Гільдо, — голос Айкани був рівним, як лінія горизонту. — Ви стверджуєте, що затримка спричинена складністю нарізки інгредієнтів для... «душевного смаку»?
​— Саме так, золота моя! — Гільда войовниче вперла кулаки в боки, намагаючись повернути авторитет. — Кожна картоплинка має відчути ніж, кожна морквина — увагу! Це не просто їжа, це ритуал!
​Айкана на мить заплющила очі. Сріблясте сяйво Майстра Зброї ледь помітно окутало її пальці.
— Ритуал не має бути причиною порушення дисципліни харчування. Дивіться.
​Вона не витягла меча, але магія металу, яку вона контролювала, змусила кухонні ножі на столі злетіти в повітря. Протягом двох секунд у повітрі стояв такий свист, ніби там кружляв рій розлючених бджіл. Флема мимоволі схопилася за перила, а Мірея затамувала подих.
​Коли ножі зі дзвоном повернулися на дошку, гора овочів просто розсипалася. Картопля, морква та цибуля перетворилися на ідеальні кубики зі стороною рівно в п’ять міліметрів. Жодної нерівної грані. Жодної зайвої крихти.
​— Оптимізацію завершено, — констатувала Айкана, витираючи ніж рушником. — Тепер у вас є три хвилини, щоб довести теплову обробку до фіналу.
​Гільда лише беззвучно роззявила рота, дивлячись на результат, який нагадував витвір божевільного математика, а не заготовку для рагу.
— Це... це святотатство! — нарешті видавила вона, хапаючись за серце. — У цьому рагу не буде любові, тільки тригонометрія! Як я можу варити геометрію?!
​— Любов — це параметр, який важко оцифрувати, — спокійно зауважила Айкана, повертаючись до подруг. — Але раціональність — це теж форма поваги.
​Мірея розреготалася, дивлячись на остовпілу Гільду та ідеальну картоплю.
— Ая, ти щойно зробила те, про що я мріяла десять років — закрила Гільді рота! Хоча, мушу визнати, їсти «тригонометрію» буде принаймні цікаво. Емо, ти як?
​Флема, яка вже встигла оцінити ідеальну симетрію овочів, задумливо поправила окуляри.
— Знаєш, з погляду засвоєння поживних речовин, однакова форма сприяє рівномірному проварюванню. Ая, можливо, ти щойно відкрила новий напрямок у гастрономії Гліфу — «Академічне рагу».
​— Я просто хотіла снідати вчасно, — відчеканила Айкана, проходячи повз них до їдальні.
​Через п'ять хвилин вони вже сиділи за столом. Рагу, попри побоювання Гільди, виявилося чудовим, хоча Мірея ще довго викладала на тарілці геометричні фігури з картоплі, а Гільда весь ранок буркотіла під ніс, що «ножі в цьому домі тепер мають надто багато власної думки». Битву за сніданок було виграно, а Айкана офіційно встановила новий стандарт швидкості в маєтку фон Кроу.
***
Після кулінарних «диверсій» на кухні, ранок плавно перетікав у те, що Мірея називала «катування садом». Далекий куточок маєтку, де колись росли рідкісні ейдоські троянди, тепер нагадував випалений полігон.
​— Ая, я тебе благаю, дай мені просто спалити цю мішень! — Мірея витерла піт із чола, залишаючи на щоці масну смугу сажі. — Мій вогонь — це пристрасть, це гнів, це... це хаос, зрештою! Ти не можеш просити стихію поводитися як тиха вихованка пансіону!
​Айкана стояла навпроти, тримаючи дерев’яний шест із такою природністю, ніби він був продовженням її хребта. Вона не поворухнулася навіть тоді, коли чергова вогняна куля Міреї з шипінням пролетіла за сантиметр від її вуха, перетворивши найближчий кущ на факел.
​— Ти намагаєшся підірвати мій спокій, Міреє, бо твій вогонь живиться зовнішнім шумом, — голос Айкани був рівним, як її шест. — Ти — відьма Логоса, ти звикла, що світ здригається, коли ти тупаєш ніжкою. Але зараз ти просто розсіюєш енергію в порожнечу. Спробуй стати не пожежею, а точкою.
​— Точкою? — Мірея хижо усміхнулася, і в її чорних очах спалахнули багряні іскри. — Добре. Отримуй свою «точку»!
​Вона різко викинула руки вперед. Замість спрямованого удару стався короткий, оглушливий БУМ. Хвиля гарячого повітря вдарила в обличчя, а на місці, де стояв нещасний тренувальний манекен, залишилася лише купка попелу та шматок обвугленої деревини.
​— Ой... — Мірея кліпнула очима, дивлячись на власні руки, що ще диміли.
​У цей момент із-за густої стіни диму з’явився Каспар. Управитель виглядав так, ніби він вийшов на ранкову прогулянку, а не в епіцентр вибуху. У лівій руці він тримав вогнегасник-артефакт із Реліктії, а в правій — невеликий совок.
​— Леді, — спокійно промовив Каспар, одним точним рухом гасячи залишки манекена. — Це був чудовий виступ. Проте мушу зауважити, що запас манекенів у підвалі обмежений, а садові меблі не входять до списку витратних матеріалів для магічних вправ.
​— Каспаре, я просто... — почала була Мірея.
​— Ви просто переплутали концентрацію з детонацією, — вставив управитель, методично збираючи попіл у відерце. Його бездоганна ліврея не мала жодної цятки сажі, що само по собі здавалося магією вищого рівня. — Якщо ви вирішите дезінтегрувати ще й альтанку, будь ласка, попередьте леді Флему. Вона там залишила свою улюблену книгу.
​Айкана зробила крок вперед, ігноруючи метушню Каспара.
— Знову хаос, Міреє. Ти сердилася на моє зауваження, і твій вогонь відреагував на емоцію. Ти не керуєш ним — ти лише відкриваєш кран і сподіваєшся, що не захлинешся. Ще раз. Дивись на кінчик мого шеста. Уяви, що весь твій світ — це цей сантиметр дерева. Жодних почуттів. Жодних образ на Каспара. Тільки вогонь і воля.
​Мірея загарчала, але слухняно заплющила очі. Вона зробила глибокий вдих, відганяючи картинку задоволеного обличчя Еліаса Вейна, яку вона зазвичай використовувала як паливо для заклять. Вона згадала тишу Мальви — тепле сонце на обличчі та відсутність паперового тиску Гліфу.
​Раптом повітря навколо її пальців перестало тріщати. Розпечені іскри, що раніше хаотично жалили її шкіру, почали стікатися докупи.
​— Ого... — видихнула Мірея, не розплющуючи очей.
​Вона відчула це. Замість розпеченої хмари в її руках народилася тонка, сліпучо-біла нитка магії. Вона була такою гарячою, що здавалася холодною. Мірея розплющила очі й легким рухом пальця «різнула» повітря. Біла смуга світла миттєво перетнула простір і чисто, як лезо професійного артефактора, відтяла верхівку вцілілого кілочка.
​— Тепер ти бачиш структуру, — кивнула Айкана, і в її погляді вперше промайнула тінь щирого задоволення. — Твоя магія — це не безлад, Міреє. Це просто дуже швидкий порядок, який ти нарешті дозволила собі побачити.
​— Це було... неймовірно, — прошепотіла Мірея, розглядаючи ідеально рівний зріз на дереві.
​— Безумовно, — додав Каспар, проходячи повз них із повним відерцем попелу. — Надзвичайно елегантно, леді Міреє. Тепер, коли ви навчилися різати дерево світлом, можливо, ви допоможете садівникові з обрізкою яблунь? Хоча, боюся, він занадто консервативний для таких... радикальних методів.
​Мірея вперше за ранок розсміялася, витираючи обличчя рушником, який Каспар «випадково» залишив на найближчому вцілілому стільці. Напруга зникла. Уроки тиші виявилися значно гучнішими, ніж вона очікувала, але результат вартував кожної спаленої троянди.
***
​Вечори у маєтку фон Кроу теж не обіцяли бути спокійними. Цього вечора спокій порушив тупіт копит і знайомий, дещо панічний голос лорда Вальмара. Принцеса Елоїза вирішила, що після «важкого тижня в столиці» її синові терміново потрібне товариство «улюблених тітоньок».
​Каспіан Веларіс, який саме заходив до вітальні з черговою папкою звітів, ледь встиг відскочити вбік, коли двері розчахнулися від удару маленького кулачка.
​— Ая-а-а! — крик трирічного Лу прокотився залою, наче вибухова хвиля Міреї.
​Малюк, захеканий, у крихітному камзолі, що вже встиг зачепитися за якийсь кущ, пролетів повз остовпілого інквізитора. За ним, вибачливо всміхаючись, йшла Елоїза, а замикав процесію Вальмар, який тримав у руках величезного дерев'яного коня та торбу з іграшками.
​— Каспіане, друже, співчуваю, — кивнув Вальмар, проходячи повз Веларіса. — Твоя перевірка режиму щойно перетворилася на облогу фортеці силами одного піхотинця.
​У центрі вітальні Мірея та Айкана саме завмерли над небезпечним експериментом. Мірея тримала реторту з яскраво-зеленою сумішшю, а Айкана, окута серебристими нитками Майстра, стабілізувала реакцію.
​— Лу, стій! — вигукнула Мірея, відхиляючи колбу якомога далі. — Тут зараз буде «бух», якщо ти вріжешся в стіл!
​Айкана зреагувала миттєво. Вона не відпустила магічну нитку, але її погляд, зазвичай холодний і нерухомий, раптом став тривожним. Вона плавно, одним рухом, перехопила стабілізатор лівою рукою, а праву виставила вперед, створюючи невидимий бар’єр для малюка.
​— Лу, зупини рух, — скомандувала вона, але в її голосі, попри звичну твердість, прозвучала нотка... прохання?
​Малюк зупинився за сантиметр від її коліна, задер голову і широко всміхнувся, демонструючи всі свої молочні зуби.
— Ая-статуя! Читати! — він тицьнув пальцем у велику книгу в палітурці, яку він притягнув із собою. — Мама каже, Ая знає про бабаїв!
​Каспіан важко зітхнув, дивлячись на цю картину: найнебезпечніша відьма Гліфу тримає в руках потенційну бомбу, найсильніша жриця-вбивця стримує дитину, а імовірний спадкоємець Аркадійського престолу вимагає казок.
​— Леді Міреє, — голос Каспіана здригнувся від офіційного обурення, яке боролося зі щирим подивом. — Ви розумієте, що залучення Майстра Зброї до створення несанкціонованої вибухівки — це пряме порушення сорок другої статті Кодексу?
​— Ой, Касе, не починай, — кинула Мірея, не відриваючи погляду від колби. — Ми не створюємо бомбу. Ми... проводимо експериментальне вивчення терпіння металів під тиском моєї харизми. До речі, познайомся з Айканою офіційно. Вона знає про сплави більше, ніж весь твій відділ інквізиції разом із архівами.
​— Це... порушення всіх можливих протоколів безпеки, — пробурмотів Каспіан, але в його очах промайнула іскра щирого захвату. — Флемо, скажи мені, що в цьому домі є хоча б одна твереза голова.
​Флема, яка спокійно пила чай у кріслі, дала спокійну відповідь яка зовсім не відповідала атмосфері.
— Твереза голова зараз піде вкладати Лу, Каспіане. Пий вино і вдавай, що ти нічого не бачив. Це корисно для кар’єри.
Каспіан важко зітхнув і потер перенісся. Теріан, що сидів у кріслі поруч із Флемою, лише мовчки простягнув інквізитору келих вина.
— Пий, Каспіане. Це єдиний спосіб дивитися на те, як Майстер Зброї калібрує вибухівку для «лікувальної солі», і не подати у відставку.
​Коли Мірея нарешті безпечно відставила колбу, Айкана повільно опустилася на підлогу поруч із Лу. Вона сіла прямо на дорогий килим, не піклуючись про свою сувору сукню. Малюк миттєво виліз їй на коліна, зручно вмостившись у вигині її ліктя.
​— Читати, — скомандував Лу, тицяючи в картинку з вогнедишним змієм.
​Айкана взяла книгу. Її обличчя знову стало кам’яним, але рухи, якими вона пригортала хлопчика, були неймовірно обережними. Вона почала читати, і кожне слово звучало як вирок у військовому суді:
​— «І тоді Хоробрий Артефактор вийняв меч і дезінтегрував дракона, оскільки біологічна структура ящера не відповідала нормам пожежної безпеки королівства. Згідно з протоколом, принцеса була евакуйована в безпечну зону. Шанси на повторну появу загрози становили нуль відсотків. Кінець розділу».
​Мірея не витримала і пирснула в кулак.
— Ая, ти серйозно? «Дезінтегрував»? Це ж казка для трирічної дитини!
​Але Лу був у захваті. Він дивився на Айкану з обожнюванням, яке зазвичай викликають тільки справжні герої.
— Дракон — бух! — прошепотів він, солодкувато позіхаючи. — Ая сильна. Ая — бух...
​Через п’ять хвилин малюк уже сопів, притиснувшись до її плеча. Айкана завмерла. Вона боялася поворухнутися, наче малюк був найкрихкішим артефактом у світі, який міг вибухнути від одного невірного руху.
​— Подивіться на неї, — прошепотіла Флема, підходячи ближче з м’яким пледом. — Наша «порожня» жриця боїться розбудити дитину більше, ніж розгнівану стихію.
​Мірея підійшла і легенько штовхнула Айкану в плече.
— Ну що, Ая? Як воно — бути подушкою для майбутнього короля?
​Айкана підняла на неї очі. У них не було холоду — там була розгубленість і дивне, нове сяйво.
— Його серцебиття... воно збиває мій ритм концентрації, — тихо промовила вона. — Але я не хочу, щоб він припиняв. Це... нелогічно.
​Каспіан лише хитав головою, прибираючи свої звіти назад у папку. Ця ніч у маєтку фон Кроу знову довела: проти щирого сміху та тепла не встоять навіть найміцніші шипи Гліфу.
***
​Коли двері дівочих кімнат на верхньому поверсі нарешті зачинилися з легким клацанням, а відлуння сміху Міреї розчинилося в густих портьєрах, герцог Мортімер фон Кроу важко зітхнув. Він стояв на галереї другого поверху, дивлячись униз, де Каспар методично, одним точним рухом пальців, гасив останні свічки в канделябрах, магічні світильники не виживали у маєтку через постійні експерименти Міри.
​— Каспаре, — негучно покликав герцог. Його голос, зазвичай суворий і сухий, зараз звучав із відтінком щирої втоми. — Скажи мені як старий солдат солдату: ми з тобою готували цей маєток до облоги Канцелярії чи до відкриття філії полігону Ферруму?
​Управитель вирівняв останній підсвічник і підняв погляд на господаря. Світло від каміна, що догорав, кидало глибокі тіні на його нерухоме обличчя.
— Ваша світлосте, мушу зауважити, що рівень летальності в їдальні сьогодні перевищив усі норми Кодексу. Якщо інквізитор Веларіс напише чесний звіт, нас заарештують за незаконне зберігання критичної маси сарказму та бойової магії під одним дахом.
​Мортімер спустився на кілька сходинок нижче, спершись на різьблені перила.
— Ти бачив, як Айкана нарізала ту печеню? Гільда пів години хрестилася біля печі. А Лу? Малий заснув на руках у жриці-вбивці так, ніби вона — найм’якіша перина в усьому Гліфі. Це ж абсурд, Каспаре. Повний, абсолютний абсурд.
​Каспар підійшов до підніжжя сходів, тримаючи руки за спиною.
— Абсурд, ваша світлосте. Але ви помітили, як Мірея сьогодні тримала ту колбу? Її вогонь більше не тріщить від люті. Він... став чистим. Вона вчиться у Торнів дисципліни, навіть не усвідомлюючи цього. А Флема? Вона вперше за тиждень не випила жодної заспокійливої настоянки.
​Герцог мовчав довгу хвилину, розглядаючи герб на своєму персні.
— Я спочатку боявся, що дівчинка Торнів принесе в цей дім холод своїх лісів. Думав, вона стане лише ще одним мечем, який нам доведеться ховати. Але подивися на них тепер. Вони не просто союзниці, Каспаре. Вони стають... зграєю. Сім'єю, яка не прописана в жодному законі.
​— Айкана Торн дивовижна, — тихо додав управитель. — Вона заходить у цей дім так, ніби кожен крок — це завоювання території, але при цьому вона принесла сюди те, чого нам бракувало. Надійність сталі. Ви ж бачили, як вона дивилася на Мірею та Флему, коли ті сперечалися за ванну? У неї в очах більше не порожнеча. Там... цікавість. Вона оживає, ваша світлосте.
​Мортімер ледь помітно всміхнувся — вперше за вечір без своєї звичної маски педанта.
— Вона підійшла до мене перед тим, як іти спати. Просто кивнула і сказала: «Дякую за безпечний периметр». Не за дах, не за їжу. За периметр. Боже, Каспаре, ми прихистили дитину, яка вимірює вдячність зонами обстрілу. І знаєш що? Я неймовірно пишаюся цими дівчиськами. Еліас Вейн думає, що він плете тенета навколо трьох жертв. Бідний хлопець... він навіть не підозрює, що він намагається впіймати в сіті три розгнівані стихії, які щойно навчилися діяти як одна.
​Каспар схилив голову в поклоні.
— Саме так, пане. Зброя, яка навчилася любити та жартувати, стає непереможною. Спокійної ночі, ваша світлосте. Периметр... справді безпечний.
​Мортімер кивнув і почав повільно підніматися до себе. Внизу, в оксамитовій темряві вітальні, Каспар загасив останню іскру в каміні. Маєток фон Кроу заснув, оберігаючи сон трьох дівчат, які нарешті знайшли свій дім.