Глава 46

Розділ 46: Шипи аристократії
​Повернення до Логоса нагадувало спробу втиснути розквітлу стихію назад у тісну аптекарську склянку. Мальва з її хвойним повітрям та відвертими розмовами біля каміна залишилася десь за горизонтом, а попереду знову виросли білі мармурові шпилі столиці — величні, бездоганні та нудотно-стерильні.
​Мірея сиділа в кареті, з огидою спостерігаючи, як за вікном миготять ідеально підстрижені газони багатих кварталів.
— Відчуваєш, Емо? — вона скривилася, потираючи зап’ястя, де ще вчора була сажа від ремонту фонтану, а сьогодні знову красувався золотий браслет. — Це запах «цивілізації». Суміш старого пергаменту, дорогого коньяку та свіжої жовчі. Мені вже хочеться щось підірвати, а ми ще навіть не проїхали центральні ворота.
​Флема, яка зосереджено розгладжувала невидиму складку на своїй сукні, лише зітхнула. Її обличчя знову набуло тієї порцелянової блідості, яка так подобалася кавалерам Гліфу, але в очах застигла холодна рішучість.
— Терпіння, Міро. Ми тепер «героїні у відпустці за станом здоров’я». Тобі не обов’язково підривати Логос сьогодні. Давай хоча б дочекаємося вечері.
Дівчата роз’їхалися по своїх маєтках, і вже першого вечора тиша в кімнатах здалася їм не затишною, а чужою. Мірея здригалася від кожного кроку служниці, чекаючи на чергового кур’єра з печаткою Канцелярії, а Флема, сидячи у своїй бездоганній бібліотеці, ловила себе на тому, що намагається вгамувати фантомний шум лісу, замість якого за вікном безперервно гуркотіли карети.
***
Протягом першого місяця дівчата бачилися рідко. Кожна була затиснута в лещата власних обов’язків, але Логос мав довгі язики. Чутки про те, що «Торнова лялька» повернулася з лікування, розповзалися вітальнями, як пліснява.
Перша зустріч відбулася в опері. Айкана сиділа в ложі дядька, нерухома, як алебастрова колона. У антракті навколо неї зібралася зграйка молодих офіцерів та їхніх супутниць.
— Кажуть, у Мальві повітря таке дике, що панянки забувають людську мову, — процідила графиня Еліза, ховаючи посмішку за віялом. — Хоча леді Айкані це, мабуть, на користь. Важко забути те, чим ніколи не користувалася.
Айкана навіть не повернула голови. Вона дивилася на оксамитову завісу, ігноруючи смішки.
​— Знаєте, Елізо, — голос Флеми, що раптово з’явилася поруч, пролунав як хрускіт криги. — Мовчання — це ознака інтелекту, який перетравлює інформацію. А ваш постійний щебет — ознака порожнечі, в якій гуляє протяг. Якщо ви не припините, я особисто подбаю, щоб ваше місце в ложі наступного разу було поруч із оркестровою ямою. Там теж багато шуму і мало сенсу.
Через два тижні тиск посилився. Байдужість Айкани аристократія сприйняла як слабкість. На виставці пейзажистів Беатріс фон Вальдштейн та її оточення вже не шепотілися — вони говорили вголос.
— Подивіться на її руки, — Беатріс вказала пальцем на Айкану, яка розглядала полотно з горами. — Жорсткі, у мозолях. Це не руки леді, це руки м’ясника. Кажуть, вона спить із мечем замість подушки. Може, вона взагалі не жінка, а невдалий експеримент Майстрів?
​Мірея, яка саме проходила повз із келихом ігристого, зупинилася. Її очі небезпечно спалахнули багряним.
— Беатріс, люба, — Мірея зробила крок вперед, і температура в радіусі метра відчутно піднялася. — Ці руки тримали зброю, яка захищає твій спокій, поки ти обираєш колір рум’ян. А твої руки, здається, придатні лише для того, щоб тримати плітки та чужі гроші. Ще одне слово про «експерименти», і я проведу експеримент над твоєю зачіскою за допомогою пірокінезу. Хочеш перевірити, як швидко горить напудрена перука?
Проте кульмінація настала на благодійному обіді у лорда Вальмара Торна. Принцеса Елоїза, чия доброта була єдиним світлом у суворих залах палацу, прагнула зібрати кошти для сиріт Ферруму. Проте для вищого світу Гліфу цей обід був лише черговим майданчиком для соціального полювання.
​Благодійний обід у маєтку Торнів був ідеальним місцем для того, щоб згадати, чому вони так сильно ненавиділи столицю. Велика зала була наповнена шовком, діамантами та людьми, чиї посмішки нагадували вишкіл гієн.
​Дівчата знайшли Айкану біля фуршетного столу. Вона стояла ідеально прямо, у сукні кольору воронового крила, яка більше нагадувала обладунок, ніж святкове вбрання. Навколо неї утворилася «зона відчуження» — аристократки трималися на відстані, наче боялися, що дикість Торнів передається повітряно-крапельним шляхом.
​У центрі цієї зграї, розмахуючи віялом так, ніби вона намагалася розігнати туман невігластва, стояла Беатріс фон Вальдштейн.
​— ...звісно, лорд Вальмар називає це «вихованням», — солодкий голос Беатріс прорізав шум зали, як іржава пила. — Але подивіться на цей погляд. Повна відсутність емоцій. Справжній бойовий інструмент. Кажуть, якщо налити їй замість вина оцет, вона навіть не зморщиться — у заліза немає рецепторів. Вальмар просто тримає вдома гарну зброю, щоб лякати нас, дівчатка. Це ж майже непристойно — запрошувати це до пристойного товариства.
​Айкана не реагувала. Вона дивилася на Беатріс так, ніби та була лише цікавим видом комахи, що надто голосно дзижчить. Але Мірея, яка щойно увійшла до зали, відчула, як її кров закипає швидше, ніж спирт у пальнику.
​— О, подивіться, хто розкрив свій чарівний ротик! — голос Міреї пролунав на всю залу, миттєво обірвавши решту розмов. — Баронесо Беатріс, ви знову намагаєтеся думати? Будьте обережні, це незвично для вашого організму, може статися перегрів мізків. Хоча, про що я... щоб стався перегрів, треба мати хоча б одну звивину, а у вас там, здається, лише ниточка, що тримає вуха.
​Беатріс різко обернулася, її обличчя стало кольором стиглого буряка.
— Леді Міреє! Як ви смієте...
​— Смію що? — Мірея підійшла впритул, і від неї повільно почав розходитися жар, від якого квіти у вазах почали злегка в’янути. — Казати правду? Ви називаєте Айкану «інструментом»? Принаймні вона — гострий меч, який захищає цей світ. А ви, люба, — лише декоративна ложка з діркою. Красива, дорога і абсолютно марна.
​Флема випливла з-за спини Міреї, поправляючи окуляри з виглядом вченого, що збирається розібрати жабу.
— Беатріс, — її голос був тихим і крижаним, — я щойно бачила звіти про вашу останню закупівлю суконь з Ейдосу. Дивно, але сума замовлення втричі перевищує офіційні доходи вашої родини за квартал. Мені здавалося, ваші статки зараз у... скрутному становищі? Буде дуже прикро, якщо відділ фінансового аудиту зацікавиться вашими рахунками. А він зацікавиться. Завтра о дев’ятій.
​Беатріс зблідла так швидко, що здалося, ніби з неї викачали всю кров.
— Це... це погроза? — пролепетала вона.
​— Ні, люба, це прогноз погоди, — посміхнулася Флема. — Завтра в маєтку Вальдштейнів очікується шторм із конфіскацій. Раджу почати пакувати валізи вже зараз.
​***
Мірея підійшла до Айкани.
— Досить. Ая, ми забираємо тебе з цього заповідника молі. Прямо зараз.
​Айкана нарешті сфокусувала погляд на подругах.
— Моє перебування тут регламентоване дядьком, — спокійно зауважила вона, хоча в глибині її зелених очей щось ледь помітно здригнулося.
​— Ми змінимо регламент, — відрізала Мірея.
​Вона владно схопила Айкану за лікоть і потягнула до кабінету Вальмара Торна. Флема йшла слідом, зачиняючи за собою масивні дубові двері.
​Лорд Вальмар стояв біля вікна. Побачивши обличчя дівчат, він лише важко зітхнув.
— Я чув шум у залі. Знову Беатріс?
​— Вальмаре, — Мірея опустилася в крісло, закинувши ногу на ногу так, що було видно її дорожні чоботи під сукнею. — Твій дім — це не фортеця, це тераріум. І твою племінницю тут зжирають живцем ці напудрені змії. Ти виховав її Майстром, але забув навчити відбиватися від сарказму. Це жорстоко навіть за мірками Інквізиції.
​— У палаці вона під охороною, — глухо відповів Вальмар. — Еліас Вейн не наважиться дістати її тут.
​— Еліасу не треба її діставати, він просто чекає, поки вона остаточно замкнеться в собі, — відрізала Флема. — Вона Майстер Зброї, Вальмаре. Вона — сталь. Але навіть сталь стає крихкою на морозі самотності. Ви тримаєте її в гвардії, серед солдатів і наказів. Їй не потрібна гвардія біля дверей, їй потрібен дім, де вона зможе просто... бути. Дивитися на хмари. Їсти яблучний пиріг. Сваритися з Міреєю.
​Вальмар подивився на Айкану. Вона стояла в центрі кімнати, нерухома, як статуя, але її пальці несвідомо смикали край рукава — жест, який вона перейняла від Флеми в Мальві.
​— Вона жінка, Вальмаре, — тихо додала Флема. — Їй потрібна сім'я. Ми — єдина сім'я, яку вона має за межами служби. Дозволь їй переїхати до нас у маєток фон Кроу. Під мою відповідальність. І під вогонь Міреї.
​Вальмар довго мовчав. Сріблясте сяйво Майстра навколо його плечей ледь помітно пульсувало.
— Еліас не залишить це просто так. Він побачить у цьому зміцнення вашого «союзу».
​— Нехай бачить, — Мірея хижо посміхнулася, і в її чорних очах спалахнули багряні іскри. — Нехай він краще боїться всіх трьох під одним дахом, ніж намагається зламати одну по черзі. Якщо він прийде до нашого порогу, я обіцяю — його папери стануть попелом ще до того, як він встигне сказати «параграф».
​Вальмар нарешті кивнув.
— Добре. Забирайте її. Пристуга підготує речі. Але пам’ятайте — тепер ви ціль номер один для всієї Канцелярії.
​— Ми вже давно є нею, Вальмаре, — Мірея піднялася і підійшла до Айкани. — Ну що, Ая? Готова поміняти цей нудний палац на наш хаос? У нас немає гвардії, зате у Гільди на кухні завжди є щось смачне, а я обіцяю не підривати твою кімнату... принаймні по парних числах.
​Айкана вперше за день ледь помітно всміхнулася кутиками губ.
— Я згодна. У вас... цікавіший регламент.
​Того вечора, коли карета з трьома дівчатами виїжджала за ворота Торнів, Айкана не дивилася назад. Вона сиділа між Міреєю та Флемою, відчуваючи тепло їхніх плечей. У Гліфі було все так само холодно, але в маєтку фон Кроу тієї ночі вперше запалили камін на трьох.