Глава 44

​Розділ 44: Мальва — притулок диких сердець
​Офіційний наказ герцога Мортімера висів на головних дверях маєтку фон Кроу, наче охоронна грамота. У ньому сухо повідомлялося: «Через раптове загострення слабкості графині де Валуа, спричинене надмірною інтелектуальною працею на благо Корони, опікун приписує їй негайне видалення від справ у супроводі компаньйонок».
​Мортімер, старий лис Гліфу, особисто підписав папери, ледь стримуючи іронічну посмішку, коли Еліас Вейн намагався «провідати» хвору з черговим стосом шифровок. Флема так майстерно зблідла й притиснула хустинку до обличчя, що навіть Каспіан, який зайшов проконтролювати регламент виїзду, змушений був відступити, повіривши (або зробивши вигляд), що дівчині справді не до державних таємниць.
​Збори нагадували не евакуацію аристократок, а зухвалу витівку школярок, що планують пограбувати королівський сад.
​— Міро, ти впевнена, що нам знадобиться стільки «солі для ванн»? — Флема з підозрою подивилася на важкий кований ящик, який Мірея з маніакальним блиском в очах заштовхувала під сидіння карети. — Вона пахне сіркою і... якщо я не помиляюся, здатна рознести половину Мальви.
— Це винятково лікувальна сіль, Емо! — відмахнулася відьма, витираючи сажу з лоба. — Вона чудово лікує бюрократичний свербіж і гостре бажання бачити Канцелярію у вогні. Якщо Теріан дізнається, що я поцупила його новий стабілізатор, він прилетить за нами на грифонах. Тож закривай двері, поки нас не заарештували за незаконний обіг вибухового затишку!
​Айкана стояла осторонь, спостерігаючи за цією метушнею зі своїм звичним незворушним виглядом. На відміну від дівчат, її багаж складався з невеликого пакунка та одного-єдиного ножа на поясі.
​— Ти береш лише один? — здивувалася Мірея. — А як же твій «танцюючий арсенал»?
— Дерева не вміють нападати, — спокійно відповіла Айкана. — А люди, які наважаться зайти в ліси Мальви без запрошення Вальмара, навряд чи встигнуть побачити другий ніж.
​Карета виїхала з Логосу під покровом густих сутінків. Коли білі стіни столиці нарешті зникли за горизонтом, Мірея з гучним зітханням зірвала з голови капелюшок.
​— Все. Свобода! Відчуваєте? Повітря перестало пахнути старим чорнилом! — вона висунулася у вікно, ловлячи вітер.
— Сядь на місце, «хвора» тут я, а не ти, — засміялася Флема, розв’язуючи тугі стрічки на шиї. — Хоча, мушу визнати, моя смертельна блідість щойно змінилася на цілком життєздатний апетит. Гільда поклала кошик із пирогами?
​Перша ніч у дорозі пройшла в дивному, майже родинному затишку. Щоб згаяти час, Флема витягла колоду карт.
​— Дивись, Ая, тут головне — блеф, — повчала Флема. — Ти маєш змусити мене повірити, що у тебе Король Вогню, навіть якщо там лише Двійка Води. Це як дипломатія, тільки веселіше.
— Розумію, — кивнула Айкана, беручи карти. — Треба створити хибну візуальну проекцію наявних ресурсів.
​Через п'ять хвилин Айкана поклала карти на столик.
— У тебе Дев’ятка Повітря, Сімка Землі та три Чистих листа. У Міреї — повний набір Вогню, бо вона підсвічує свої карти магічним відблиском від персня, щоб бачити їх у темряві. Шанс моєї перемоги — 94,8%. Гра втрачає сенс, оскільки результат зумовлений початковим розподілом маси.
​Флема і Мірея перезирнулися.
— Знаєш, — зітхнула Мірея, — іноді твоя порожнеча — це справжнє шахрайство. Як ти це робиш?
— Я не роблю, — Айкана ледь нахилила голову. — Я просто бачу. Ви надто багато емоцій вкладаєте в папір. Карти Флеми тремтять, коли вона намагається обманути, а твої, Міреє, починають грітися.
— Чудово, — хмикнула Мірея. — Значить, у карти з тобою ми більше не граємо. Краще розкажи, що ти збираєшся робити в Мальві?
— Слухати, — просто відповіла Айкана. — У Гліфі занадто багато голосів, які нічого не значать. У лісі кожен звук має причину.
***
​На світанку третього дня перед ними постала Мальва. Це був не палац, а живий організм. Занедбаний маєток Вальмара Торна потопав у заростях диких троянд та плюща.
​Замість слуг у лівреях їх зустріла глибока тиша, порушувана лише співом птахів. Айкана вийшла з карети першою. Вона закрила очі й зробила глибокий вдих. Її обличчя на мить розслабилося.
​Мірея та Флема стояли поруч. Айкана вперше бачила їх такими: Мірея з розпатланим волоссям, у костюмі, який вона вже встигла забруднити сажею, і Флема — без корсета, з рум’янцем, який нарешті почав з’являтися на її щоках.
​— Тут немає масок, — тихо промовила Айкана, дивлячись на подруг. — Стіни Мальви не вміють підслуховувати.
— Нарешті! — Мірея підхопила поділ спідниці. — Тоді давайте влаштуємо такий гармидер, щоб лісові духи згадали, що таке життя! Емо, забудь про свої шифри! Ая, кидай свій ніж, ми йдемо шукати озеро!
​На порозі старої Мальви вони нарешті перестали бути «інструментами» Кола. Тепер вони були просто трьома дівчатами, які втекли від світу, щоб знайти самих себе.