Глава 43

Розділ 43: Липкі тенета Канцелярії
​Після того, як справа Аркадії була закрита, маєток фон Кроу мав би стати місцем заслуженого тріумфу. Мірея, Флема та Айкана, не залишаючи меж Гліфу, зуміли розіграти партію, що змінила долю сусіднього королівства. Октавія та Лісандр знищили одне одного за ідеальним сценарієм Флеми, а шпигуни Еліаса лише вчасно підносили потрібні листи. Проте за цей «дистанційний» успіх державна машина Гліфу виставила свій рахунок.
​Маркіз Еліас Вейн, голова Таємної канцелярії, усвідомив: якщо ці дівчата здатні скидати королів, не встаючи з дивана, то вони — занадто цінний інструмент, щоб залишати його без нагляду. Усвідомивши, що прямий наказ не змусить їх працювати на державу, він розпочав тактику «м’якої облоги». Його стратегія була витонченою: зробити їхнє домашнє життя настільки захаращеним папірцями, щоб служба в Канцелярії здалася їм єдиним способом знову дихати вільно.
​Ранок у маєтку тепер починався не з аромату кави, а з ритмічного, металевого гупання у парадні двері.
​— Якщо це знову посильний від Вейна, я перетворю його сумку на голодну пащу, яка з’їсть усі його звіти! — прогарчала Мірея, накриваючи голову подушкою.
— Сімнадцятий за цей тиждень, леді Міреє, — донісся з коридору голос Каспара. В його зазвичай кам’яному тоні чулося ледь вловиме співчуття. — Черговий кур’єр. Каже, що приніс «запит критичної ваги щодо класифікації іскор вогню в умовах туману».
​Мірея вилетіла в коридор, затягуючи пояс халата так, ніби це була шия самого Еліаса. Її кучері від люті стояли дибки.
— Передай цьому «носію ваги», що при підвищеній вологості мої іскри перетворюються на блискавки, які влучають точно в лоб занадто допитливим маркізам! Нехай забирається, поки я не згадала закляття для корости!
​Але Еліас був майстром дрібних капостей. Коли Мірея вирішила попрацювати в майстерні й спробувала відчинити ящик з новою партією солі, вона виявила на ньому масивну печатку Канцелярії. Поруч красувалася ввічлива записка:
​«Люба Міреє, цей вантаж затримано для перевірки на відповідність нормам пожежної безпеки. Буду радий обговорити це з вами особисто за чашкою чаю о 17:00. Кабінет №4. Обіцяю, печиво буде не таким сухим, як цей протокол. Е.В.»
***
​Вечір застав дівчат у вітальні, яка тепер більше нагадувала склад макулатури. Повітря навколо Міреї ледь помітно тріщало від напруги.
​— Це не життя, це якийсь бюрократичний полон! — Мірея з розмаху жбурнула на стіл колбу з каламутною жижею. — Через його кляті «перевірки» я змушена варити зілля на торішній сировині! Емо, він не арештовує нас, він нас душить... папером! Я — відьма, одна з тих хто скинув регентів Аркадії, не виходячи з кімнати, а тепер маю описувати температуру власної люті в трьох екземплярах!
​Флема не відповіла. Вона майже зникла за стосами «офіційних запитів на консультацію». У її руках був черговий букет від Еліаса. Лілії пахли так солодко, що від цього запаху хотілося викликати інквізицію. Між квітами стирчала картка: «Чи не здається вам, чарівна Емо, що третій корінь у шифрі аркадійців — це лише граматична пастка? Чекаю на вашу аналітичну записку до світанку. З нетерпінням, Е.»
​Флема повільно зняла окуляри. Її погляд світився холодним розчаруванням.
​— Знаєш, що найгірше, Міро? — тихо промовила вона. — Я справді подумала, що він бачить у мені рівний інтелект. А він просто дивився на мене як на новий арифмометр. Весь цей час він «годував» свій майбутній робочий ресурс знаками уваги. Це так... дріб’язково. Перетворити нашу спільну перемогу на приманку для службового пса.
​Мірея підійшла до подруги, вихопила букет і з грохотом розчахнула вікно. Білі лілії полетіли вниз, у темряву саду.
​— Ми не арифмометри, Емо. Ми — стихія. А стихії потрібен простір.
​Раптовий дзвін у передпокої змусив обох підстрибнути.
— Якщо це знову кур’єр, він повернеться до Еліаса пішки по стелі! — крикнула Мірея.
​Але в дверях з'явився величний силует Вальмара Торна. Позаду нього, мов нерухома сталева статуя, бовваніла Айкана.
​— Мортімере, якщо ти не вивезеш своїх дівчат, вони скоро почнуть підривати Гліф просто для розрядки, — басовито загув Вальмар. — Еліас — павук. Він не їсть здобич одразу, він обмотує її тонким папером, доки вона не забуде, як ворушити крилами. У мене є ідея.
​Він глянув на виснажених подруг.
— Я забираю Айкану в Мальву — мій маєток у лісах, подалі від завойовницьких планів Еліаса. Там немає Канцелярії, немає пошти. Якщо бажаєте то можете до неї приєднатись. 
​Флема раптом підняла голову, і в її втомлених очах блиснула іскра колишнього азарту.
— Він хоче «консультацій»? Він їх отримає. Але нам потрібен привід, щоб він відчепився. Офіційний привід, який він не зможе оскаржити, не виглядаючи при цьому монстром.
​Дівчина глянула на опікуна.
— Мортімере, завтра вранці ви оголосите, що через надмірну «інтелектуальну працю на благо Корони» моє здоров'я критично підірване. Сильний напад слабкості. Настільки сильний, що будь-який візит кур'єра може стати... фатальним.
​Мортімер примружився, розуміючи гру.
— Інквізиція та Канцелярія дуже чуйно ставляться до здоров'я аристократії. Це дасть нам імунітет.
​— Саме так, — підхопила Мірея. — А поки Еліас буде писати співчутливі листи, ми зникнемо.
​Вальмар схвально кивнув:
— Мальва. Мій маєток у лісах про який ніхто не знає. Там немає пошти, а магічний зв’язок не ловить. Поки Еліас зрозуміє, що «хвора» Флема вже три дні як дихає лісовим повітрям, ми будемо поза зоною його впливу.
​Айкана зробила крок уперед.
— У Мальві немає людей, — відчеканила вона. — Тільки шум лісу. Мені це потрібно. І вам — щоб не стати частиною його картотеки.
​Мірея глянула на стоси паперів на столі й клацнула пальцями, викликаючи маленьку іскру.
— Збираємося. Тихо, швидко і без жодного протоколу. Емо, готуй свою найбільш «вмираючу» міну для Каспіана — він обов'язково прийде перевірити. А я підготую «лікувальну сіль» для ванн... таку, що може рознести цілу гору, якщо її правильно підпалити.
​Повітря у вітальні нарешті очистилося від запаху лілій Еліаса. Втеча до Мальви була не просто поїздкою — це був початок їхньої особистої війни за право бути собою, а не інструментами в чужих руках.