Глава 38

​Глава 38: Золота нитка та сталеве лезо
​Сонце Гліфу сьогодні було по-особливому лагідним, розливаючи рідке золото по терасах Садів Небесної Роси. Повітря, напоєне ароматом квітучих азалій та свіжої випічки, дрижало від безтурботного сміху. Це був той рідкісний день, коли палацові інтриги здавалися лише поганим сном, а суворість Кодексу поступилася місцем справжньому життю.
​Родина Веларісів займала великий стіл під розлогою івою. Юліан саме намагався навчити Люціана мистецтву світського компліменту, що виглядало комічно, зважаючи на те, що Командор Гвардії тримав келих з лимонадом так, ніби це було руків’я меча.
​— Люці, друже, «ваша сукня непогана» — це не комплімент, це вирок, — реготав Юліан. — Спробуй щось на кшталт: «Ваша присутність затьмарює навіть сонячне світло Гліфу».
— Я краще піду перевірю пост біля південних воріт, — буркнув Люціан, червоніючи під пильним поглядом брата.
​Каспіан, що сидів поруч, лише ледь підняв кутик губ. Він насолоджувався шматочком вишневого штруделя, який йому наполегливо підсунула Мірея, і здавався абсолютно розслабленим. Еліас та Ема, що сиділи трохи осторонь з келихами легкого вина, зрідка обмінювалися короткими поглядами та ледь помітними кивками.
​Трохи далі, на траві, розгорталася справжня ідилія Торнів. Вольмар сидів без камзола, у самій лише сорочці з закоченими рукавами, і з неприхованою гордістю спостерігав, як Лу робить свої перші впевнені кроки. Малюк зосереджено сопів, намагаючись наздогнати золотистого метелика.
​— Дивись, Вольмаре, він майже впіймав його! — Елоїза сміялася, притискаючи руку до грудей. Її обличчя світилося таким щирим щастям, що навіть сувора Айкана дозволила собі теплу посмішку.
— Весь у батька, — хмикнув Вольмар, підхоплюючи сина на руки. — Полює на все, що рухається, раніше, ніж навчився ходити.
​На зап’ясті Лу тьмяно виблискував золотий браслет — новий шедевр Міреї та Теріана. Такі ж артефакти були на всіх членах родини. Протягом усього свята вони жодного разу не спалахнули тривогою. Жоден келих не впав, жоден крик не розірвав тишу садів. Свято пройшло бездоганно — від першої ноти оркестру до останнього шматочка святкового пирога.
​Кабінет Короля
​Вечірні сутінки м'яко огорнули кабінет Оріна. Король виглядав задоволеним і відпочилим. Еліас та Ема стояли перед ним, зберігаючи ідеальну виправку, хоча в їхніх очах виблискували іскри добре прихованого сарказму.
​— Це було прекрасне свято, — мовив Король, відкидаючись у кріслі. — Нарешті ми змогли просто насолодитися днем без жодних пригод. Жодної спроби замаху, жодної загрози. Можливо, наші вороги нарешті зрозуміли марність своїх зусиль?
​Еліас іронічно підняв брову і глянув на Ему. Та ледь помітно зітхнула, дістаючи з папки невеликий аркуш.
​— Ваша Величносте, ваша віра в людську розсудливість зворушує до сліз, — м’яко почала Ема. — Проте «відсутність пригод» — це результат того, що деяким людям довелося попрацювати трохи більше, ніж зазвичай.
​— Про що ти? — насупився Орін.
​Еліас зробив крок уперед, загинаючи пальці на руці:
​— По-перше, той «заблукалий» офіціант із тацею рідкісного вина, який так вдало послизнувся на вході до вашої тераси? Це був не лід під ногами, а мій стискаючий імпульс. У вині був екстракт «Сонного дурману». Офіціант зараз... глибоко роздумує над своєю поведінкою у підвалах Канцелярії.
​— По-друге, — підхопила Ема з ледь помітною посмішкою, — троє «садівників», які так завзято намагалися підрізати кущі саме за спиною лорда Вольмара. Виявилося, що під секаторами у них були приховані аркадійські стилети. Еліас організував їм раптову термінову «нараду» в господарському блоці. Вони пішли туди добровільно... ну, майже.
​— А як щодо того прекрасного метелика, за яким ганявся малий Лу? — додав Еліас, вкрадливо глянувши на Короля. — Це був чудовий витвір магії спостереження. Мірея дуже вчасно замінила його на справжню комаху, поки оригінальний «виріб» намагався випалити сітківку ока тому, хто ним керував через дзеркало.
​Король Орін закляк, переводячи погляд з одного на іншу. Його обличчя витягнулося.
​— Тобто... ви хочете сказати, що поки ми їли штрудель...
​— Поки ви їли штрудель, Ваша Величносте, ми запобігли п’яти отруєнням, трьом ударам у спину та одному дуже амбітному підпалу фіранок, — підсумувала Ема з бездоганним реверансом. — Але ви праві — свято було просто чудовим. Дуже світлим і теплим.
​Еліас поправив манжет і додав з легким смішком:
— Особливо теплим воно було для того стрільця на вежі, якому я випадково підпалив штани магічним резонансом саме в момент прицілювання. Бідолаха так поспішав до найближчого фонтану, що забув свій арбалет.
​Орін важко зітхнув, закриваючи обличчя рукою, але крізь пальці було видно, що він ледь стримує сміх від того, наскільки буденно вони про це звітували.
​— Ви нестерпні. Обидва.
— Ми — ефективні, Ваша Величносте, — парирував Еліас. — Але ви праві в одному: захист стає занадто нудним заняттям. Час переходити до наступної фази.
​Ема ствердно кивнула, і її погляд став сталевим:
— Ми прорахували всі ходи Аркадії. Тепер час навчити їх, що буває, коли вони намагаються зіпсувати нам сімейний обід.