Глава 35

​Глава 35: Танго на лезі магії
​Зал Тисячі Дзеркал у палаці Гліфу цього вечора нагадував застиглий океан розкоші. Величезні кришталеві люстри відбивали світло тисяч свічок, яке множилося в дзеркальних стінах, створюючи ілюзію нескінченного простору. Повітря було густим від ароматів дорогих парфумів, пудри та запаху свіжозрізаних лілій, що прикрашали кожну колону.
​Мірея стояла біля фуршетного столу, почуваючись так, ніби її заживо замурували в шовковий саркофаг. Згідно з етикетом, на ній була важка сукня кольору нічного неба з турнюром та неймовірно тугим корсетом, який затягувала особисто Гільда Варк, ігноруючи всі прохання про милосердя. Єдиним, що видавало «відьму», були розпатлані каштанові кучері та чорні, як розлита туш, зіниці.
​— Якщо я зараз знепритомнію від нестачі кисню, передайте Мортімеру, що моїм останнім словом було прокляття на адресу кравця, — процідила Мірея крізь зуби, намагаючись непомітно вхопити крихітне тістечко.
​— Леді Міреє, ви виглядаєте... монументально, — пролунав поруч голос Юліана Веларіса. Він сьогодні перевершив себе: камзол кольору стиглої вишні з золотим шиттям робив його центром тяжіння для всіх дам. — Кажуть, баронеса Беатріс тричі змінила колір обличчя, коли побачила, що ваша сукня коштує дорожче, ніж її замок у сіннику.
​— Юліане, якщо ти зараз не відійдеш, я використаю розкішний шлейф твого костюма  як серветку, — в’їдливо відказала Мірея. — Де твоя поважна матінка? Я бачу, вона вже годину обробляє герцога фон Кроу своїми «чайними» розмовами.
​Справді, леді Аурелія Веларіс у сукні, що нагадувала архітектурний шедевр із криги, вела світську облогу Мортімера. Поруч її старший син, Люціан, височів над натовпом, наче залізна вежа, звично тримаючи руку на ефесі меча, хоча сьогодні він лише посміхався, підкручуючи вуса.
​— Матінка будує плани на наступне десятиліття, — засміявся Юліан. — А он там наш Магістр Барнабі Талвін намагається пояснити Королю Оріну, чому його нова левітаційна таця для напоїв раптом почала обливати гостей вином.
​Король Орін терпляче слухав старого артефактора, чиє сиве волосся стирчало в різні боки від статичної магії. Поруч Королева Ізора обмінювалася короткими фразами з Еліасом Вейном. Маркіз Вейн, хижак у шкурі кролика, не зводив очей з Флемми.
​Флема була втіленням естетики Гліфу. Вона спокійно розмовляла з Майстром Теріаном Талвіном.
— Вечір просто ідеальний, чи не так, Емо? — шепотів їй Теріан. — Навіть Каспіан сьогодні не заарештував жодного офіціанта.
​Каспіан справді стояв трохи осторонь. Ідеально виголений, у парадному мундирі, він пахнув озоном і випромінював таку холодну впевненість, що гості мимоволі обходили його стороною. Родина Торнів була поруч. Елоїза виглядала щасливою, тримаючи на руках Лу. Малюк радісно пускав золотисті іскри, намагаючись схопити Айкану за вогняно-руде пасмо. Айкана стояла нерухомо, наче статуя хижака, її зелені очі сканували залу.
​Аж раптом Мірея здригнулася. Вона не побачила небезпеки — вона її вдихнула. Повітря навколо королівського постаменту раптом набуло нудотно-солодкого відтінку, наче запах розквітлих орхідей у зачиненому склепі. Це не була отрута в повітрі — це було передчуття активації артефакту, тонка вібрація ефіру, яку відчула лише вона.
​Вона різко повернула голову й зустрілася поглядом із Каспіаном. Його обличчя вмить скам’яніло. Він ледь помітно ворухнув пальцями, і Мірея почула його голос прямо у своєму вусі:
— Аномаліє, не крути головою. Ти теж відчуваєш цей резонанс? Хтось залишив «подарунок» у ніші за гобеленом. Магія «гнилих квітів».
​— Я відчуваю, як у Лу зараз почнеться алергічний напад, Касе, — Мірея спрямувала свій шепіт у відповідь. — Це «Сон Реліктії». Артефакт ще не розкрився, він тільки накопичує тиск. Якщо він «чхне» посеред залу, ми всі заснемо на три дні, а малюк — назавжди.
​— Сканую сектор. Занадто багато парфумів, — голос Каспіана звучав напружено. — Працюємо за протоколом «тихої води». Я нейтралізую фізичне джерело, ти — тримаєш локальний купол, щоб жодна молекула не вилетіла за межі колони. Тільки не спали замок, благаю.
​— Каспіане, час іде! Айкана вже тягнеться до меча, вона відчула зміну тиску. Якщо вона витягне сталь, паніка почнеться раніше за отруту! — Мірея почала повільно пробиратися крізь натовп, маневруючи між пишними спідницями. — Я бачу його! Друга колона, за вазою з ліліями. Срібна шкатулка. Вона пульсує фіолетовим.
​— Бачу. Рухаюся. Міро, бар’єр! Зараз!
​Мірея зупинилася біля фуршетного столу, ніби обираючи інше тістечко. Вона заплющила очі, і навколо ніші з артефактом почало густішати марево — прозорий, тремтливий вакуумний щит.
​— Каспіане, він починає відкриватися! Кришка піднялася на міліметр! Твій мундир занадто яскравий, ти привертаєш увагу Беатріс!
​— Беатріс дивиться на мої ґудзики, а не на мої руки, — відрізав інквізитор. — Тримайся, ще п’ять секунд. Твій бар’єр іскрить, Міро! Зберися!
​— Це не бар’єр іскрить, це моє бажання тебе придушити виходить через край! — Мірея відчула, як по спині потік холодний піт. Вона стиснула пальці в кулак, змушуючи магію стиснутися навколо шкатулки.
​Каспіан виник біля колони, як сама тінь. Він не бив нікого, не кричав. Він просто витонченим жестом, ніби поправляючи квітку у вазі, накрив срібну шкатулку своєю рукавицею-артефактом. Мірея відчула, як тиск зник. Каспіан поглинув виплеск енергії силою інквізиторського артифакта (який доречі створили вони з Теріаном), не давши шкатулці навіть «пікнути».
​— Знімай купол, аномаліє. Об’єкт ізольовано. Світ навіть не помітив, як ледь не заснув.
​Мірея опустила руки і важко обіперлася на стіл, жадібно ковтаючи повітря.
— Ти... ти просто нестерпний актор, Каспіане Веларіс, — прошепотіла вона в потік повітря.
​— А ви, леді Міреє, щойно врятували бал, не зіпсувавши жодного тістечка на столі. Це прогрес.
​                              ***
​Через годину в малому кабінеті панувала тиша. Король Орін сидів за столом, поруч стояли Алістер, Еліас та Флема. Айкана тримала Лу, який спокійно спав, не підозрюючи про небезпеку.
​— Доповідайте, — наказав Король.
​— Ми знайшли артефакт «Сон Реліктії», — Каспіан поклав на стіл почорнілу срібну шкатулку. — Його заклали заздалегідь. Налаштування було на таймер, а не на ручну активацію. Хтось хотів влаштувати «тихий сон» для всієї зали.
​— Я б сказала, що це був дуже дорогий і дуже дурний жарт, якби не складність замка, — Мірея, яка вже встигла розшнурувати корсет під сукнею (що робило її фігуру трохи менш «монументальною», зате дозволяло дихати), іронічно вклонилася. — Ваша Величносте, ваші вартові чудові, але вони шукають мечі, а не магічні «смердючки». Нам з Каспіаном довелося... попрацювати в тандемі.
​— Тандемі? — Каспіан вигнув брову. — Я б назвав це «приборканням непокірної стихії». Її бар’єр вібрував так, що в сусідньому залі дзеркала здригнулися.
​— Мій бар’єр врятував твій ідеальний ніс від фіолетового пилку! — Мірея обурено повернулася до нього. — Поки ти грався в тіньового ніндзя, я тримала на собі магію цілої Реліктії!
​— Ви обидва були... корисними, — перервав їх Орін, і в кутиках його очей з’явилася тінь усмішки. — Еліасе, що скаже Канцелярія?
​Еліас Вейн, крутячи в руках порожній келих, задумливо промовив:
— Артефакт — лише відволікаючий маневр. Поки наші юні герої гралися в рятувальників, у третьому секторі архівів хтось «випадково» переставив декілька сувоїв. Флема права: замах був ширмою.
​Флема кивнула, її голос був спокійним:
— Вони перевіряли не нашу безпеку, а нашу реакцію. І тепер вони знають, що в Гліфі є відьма і інквізитор, які розуміють одне одного без слів.
​В кабінеті запала тиша. Король повільно підвівся.
— Перевірте архіви. А ви... — він подивився на Мірею та Каспіана. — Йдіть. Але Міреє... наступного разу, коли захочеш врятувати замок, спробуй зробити це так, щоб Магістр Барнабі не намагався потім виміряти твій «темперамент» лінійкою.