Глава 23

Глава 23: Мистецтво бути ніким
​У вітальні маєтку фон Кроу пахло холодним чаєм та тривогою. Ехо карети, що везла Теріана до кордону, здавалося, усе ще вібрувало в кришталевих підвісках люстри. Каспіан стояв біля каміна, вивчаючи язики полум’я так уважно, ніби вони були черговим зашифрованим звітом Таємної Канцелярії.
​— Отже, резюмуємо, — порушила тишу Мірея, нервово накручуючи пасмо волосся на палець. — Теріан їде в лігво до зануд із Шести Гвинтів, де його роботи вивчатимуть під магічним мікроскопом. Тим часом у Гліфі нас шукає Ковен, бо я «занадто голосно» розбиралась з наслідками вечірки однієї відьми, а Еліас Вейн перечитує звіти Каспіана, намагаючись зрозуміти, звідки у звичайного інквізитора взялися мізки аналітика. Я нічого не забула?
​— Ти забула додати, що якщо ми зробимо бодай один невірний крок, цей маєток перетвориться на камеру стазису ще до того, як Теріан встигне розпакувати валізу, — Каспіан повернувся до них, і його обличчя виглядало сірим у передсвітніх сутінках.
​— Нам потрібно зникнути, — тихо промовила Флема. Вона сиділа в кріслі, загорнута в теплий плед, але її очі світилися тією холодною ясністю, яка так лякала інквізиторів. — Не фізично. Ми маємо стати частиною інтер’єру. Стати тими, ким нас хоче бачити система.
​— Це як? Мені почати вишивати хрестиком і втрачати свідомість від слова «артефакт»? — пирхнула Мірея.
​— Майже, — Каспіан зробив крок уперед, переходячи на свій професійний тон слідчого. — Від сьогодні маєток фон Кроу повертається до свого офіційного статусу: притулок для екзальтованого герцога, його хворобливої вихованки та її безродної компаньонки. Ніяких вибухів у підвалі. Ніяких «нічних вилпзок» за доказами. Міреє, твій вогонь... ти маєш його загасити. Принаймні зовні.
​— Ви пропонуєте мені задихнутися? — її голос злетів до небезпечних нот.
​— Я пропоную тобі вижити! — відрізав Каспіан. — Еліас Вейн — не звичайний бюрократ. Він бачить те, що люди намагаються приховати найретельніше. Якщо він прийде сюди з перевіркою — а він прийде, я в цьому впевнений, — він має побачити лише те, що написано в реєстрах Гліфу. Слабку дівчину з «нестабільним ефіром», яка ледь тримає ложку.
​Флема кивнула, підтримуючи інквізитора:
— Він шукає аналітика. Значить, мої книги мають бути замінені на романи про кохання та вишивання. Кожна сторінка моїх розрахунків має бути схована в таємних архівах Мортімера. Ми маємо стати нудними, Міро. Настільки нудними, щоб Таємна Канцелярія позіхала, лише дивлячись на наші вікна.
​— А як щодо тебе, лорде-магу? — Мірея примружилася, дивлячись на Каспіана. — Ти теж станеш «нудним»?
​— Я стану самотнім і роздратованим слідчим, який втратив своїх «анонімних інформаторів», — Каспіан ледь помітно стиснув кулаки. — Я доповім Вейну, що після від’їзду Теріана мої канали зв’язку пересохли. Я буду знову писати сухі, бездарні звіти. Це підставить мене під удар Канцелярії, але відведе підозри від вас.
​Мортімер, який досі мовчки сидів у кутку, раптом проскрипів:
— Це правильна стратегія. У Сингеї виживають або ті, хто керує системою, або ті, кого вона вважає занадто нікчемними, щоб звертати увагу. Ми оберемо друге. Принаймні до того часу, поки Теріан не повернеться з легальним правом тримати свій моноколь у руках.
​У вітальні знову запала тиша, але тепер вона була важкою, як свинець. Вони домовлялися про добровільне ув’язнення у власних масках.
​— Тихіше за воду, нижче трави, — гірко повторила Мірея, дивлячись на свої руки, в яких усе ще жевріла невидима для світу міць. — Добре, лорде Веларіс. Я буду зразковою сиріткою. Але якщо Теріан затримається хоч на день довше, ніж обіцяв... я не гарантую, що ваш ідеальний Гліф не здригнеться від «випадкового» короткого замикання.
​— Постарайся, щоб воно було дуже випадковим, — Каспіан кивнув їй, і в цьому жесті було більше турботи, ніж у будь-яких статутах. — Відсьогодні ми — просто тіні на стінах маєтку. Готуйтеся. Буря вже відчула наш запах, тепер наша черга стати порожнечею.