Глава 17

Глава 17: Термодинаміка терпіння
Маєток фон Кроу офіційно перестав бути тихою гаванню божевільних експерементаторів. Тепер він нагадував щось середнє між передовою лінією фронту та кабінетом алхіміка-самогубці.
​Тиждень спільної роботи в майстерні підвалу маєтку фон Кроу нагадував спробу схрестити розлючену блискавку з підручником з юриспруденції.
​— Лорде Веларіс, якщо ви ще раз виміряєте амплітуду мого дихання за допомогою цього вашого детектора, я запхаю його вам у такий сектор вашої інквізиторської гордості, де сонце Гліфу ніколи не сходить! — Мірея виринула з-під верстата, відкидаючи пасмо каштанових кучерів, що злиплися від мастила.
​Каспіан, який у цей момент тримав мідну пластину, навіть не моргнув. За тиждень «тестувань» він навчився розрізняти відтінки погроз Міреї: фіолетові іскри означали роздратування, багряні — реальну небезпеку, а якщо вона починала говорити надто ввічливо — треба було негайно шукати укриття.
— Згідно з пунктом 4.12 Статуту Безпеки, будь-який магічний резонанс понад три одиниці має бути зафіксований. Ваше роздратування, леді Міреє, зараз генерує п’ять з половиною. Це порушує протокол і... заважає мені зосередитись на кресленнях.
​— Протокол? — Мірея схопила з верстата важкий гайковий ключ і покрутила його в руках, як кинджал. — Мій «протокол» каже, що амулет не запрацює, поки в ньому немає душі. А ви намагаєтесь загнати душу в клітку з параграфів! Теріане, скажи йому, що він зануда!
​Теріан, який у цей момент намагався за допомогою пінцета вставити мікроскопічний кристал Реліктії в оправу, лише тяжко зітхнув:
— Міро, замовкни. Каспіане, відсядь на метр. Ви обоє вібруєте так, що в мене зараз злетить калібрування. Я працюю з найтоншою матерією Сингеї, а ви поводитесь як два коти в мішку з вугіллям!
​— Я не кіт, — холодно зауважив Каспіан. — Я представник закону.
​— Ви — представник меблів! — парирувала Мірея. — Сидите тут, пахнете озоном і підозрами. Думаєте, я не бачу, як ви заглядаєте мені в очі щоразу, коли я торкаюся металу? Шукаєте там чорнильні плями своєї «чорної магії»?
​Каспіан повільно підвівся. Його висока постать миттєво зробила майстерню тісною.
— Я шукаю істину, Міреє. Вона зазвичай ховається там, де забагато сарказму. Чому цей амулет, — він вказав на прототип, — видає показники стабільності, які математично неможливі для простого сплаву Ферруму?
​Мірея підійшла впритул, ігноруючи те, що вона ледь дістає йому до плеча.
— Можливо, тому, що він мене любить більше, ніж ваші папери? — вона зухвало посміхнулася, і в її чорних зіницях на мить промайнула іскра багряного вогню. — Знаєте, лорде, у заліза теж є почуття. Якщо його цілий день мучити статутами, воно просто заіржавіє від нудьги.
— Я лише дотримуюсь інструкції безпеки, яку викладали в Академії, — спокійно відповів він, поправляючи окуляри-артефакт, які йому люб’язно (і з прихованою надією на легкий вибух) позичив Магістр Барнабі.
​— Ваша Академія застрягла в епосі Великої М’ясорубки, — пирхнула Мірея.— Ми тут створюємо «Рятувальне Коло», а не праску. Теріане, подай мені той стабілізатор, який ми вчора «вмовляли» не плюватися повітряною стихією.
​Теріан, який стояв за сусіднім столом, лише мовчки подав деталь. Він виглядав як людина, що змирилася з долею. Його ідеально чистий фартух тепер теж мав кілька підозрілих дірок, але найбільше його хвилював погляд Каспіана. Інквізитор не просто спостерігав — він вивчав.
​Кожного разу, коли Мірея торкалася артефакту, Каспіан помічав, як стрілка його детектора коливається. Це не був звичайний резонанс мага. Це було схоже на... шепіт. Наче метал не підкорявся законам магії, а погоджувався на співпрацю. Він бачив, як вона на мить заплющує свої чорні очі, і в цей момент хаотична енергія всередині амулета затихала, стаючи слухняною, як дресирований звір.
​«Вона не просто налаштовує його, — думав Каспіан, роблячи чергову помітку в блокноті. — Вона з ним розмовляє. Але жодна біла відьма не має такої щільності сили».
​— Ви знову це робите, лорде, — подала голос Флема, яка сиділа в кутку майстерні з книгою, але насправді уважно стежила за кожним рухом гостя. — Ви дивитесь на Міру так, наче намагаєтесь розібрати її на запчастини. Запевняю вас, вона зібрана дуже хаотично, ви не знайдете схеми.
​— Я шукаю закономірності, леді Флемо, — відповів Каспіан, злегка пом'якшивши тон. Дитяча безпосередність Флеми була його слабким місцем — вона нагадувала йому про те, за що він насправді бореться.
***
Ситуація ставала ще напруженішою, коли наступав час обіду. Герцог Мортімер фон Кроу сидів на чолі столу, тримаючи виделку так, наче це був бойовий тризуб. Його погляд був прикутий до Каспіана, який сидів навпроти Міреї.
​— Лорде Веларіс, — проскрипів Мортімер, — я чув, учора в майстерні щось бахнуло так, що в Каспара на кухні здригнулося суфле. Ви все ще живі?
​— Це був «контрольований викид», герцогу, — відповів Каспіан, навіть не підводячи очей. — Ваша підопічна вирішила перевірити, чи може амулет витримати температуру плавлення сорому.
​— Я просто хотіла побачити, як швидко пан Інквізитор вміє стрибати вбік! — вставила Мірея, з апетитом наливаючи собі чаю. — Скажу вам, Мортімере, у нього чудова реакція. Хоча обличчя при цьому було таке, наче він щойно побачив некроманта, який танцює балет.
​Флема, яка до цього моменту тихо читала книгу за столом, раптом пирхнула в серветку.
— Міро, не будь такою жорстокою. Каспіан просто намагається вижити в нашому «злагодженому хаосі». До речі, лорде, я помітила, що ви сьогодні двічі забули записати показники в блокнот, коли дивилися, як Мірея працює з полум'ям. Ваша «інквізиторська пильність» дає збій?
​Каспіан на мить застиг із виделкою в руці. Флема дивилася на нього своїми великими, наївно-прозорими очима, але він уже знав: за цим поглядом ховається розум, здатний прорахувати орбіту зірок.
​— Я аналізував техніку, леді Флемо, — сухо відповів він.
​— Звісно, — усміхнулася вона. — Техніку того, як швидко червоніють ваші вуха, коли Міра вас обзиває «сталевим занудою».
​Мортімер гучно поставив келих на стіл.
​— Отже, лорде Веларіс, — сказав Мортімер скрипучим голосом, — як просуваються ваші... досліди? Чи не занадто сильно моя вихованиця втомлює вас своїм «вибуховим дизайном»?
​— Ваша вихаваниця — унікальний фахівець, герцогу, — дипломатично відповів Каспіан. — Хоча її методи роботи іноді межують з... адміністративним правопорушенням.
​— Тільки адміністративним? — Мірея підморгнула Каспіану, відправляючи в рот шматочок пирога Гільди. — Я розчарована. Я розраховувала мінімум на державну зраду до п'ятниці.
​Мортімер ледь не вдавився чаєм. Каспіан же, на подив усіх присутніх, ледь помітно посміхнувся кутиками вуст.
​— Для державної зради вам знадобиться більше ефіру, Міреє. Я можу виписати вам дозвіл, якщо ви обіцяєте не підривати ратушу.
​Тиша, що запала за столом, була майже відчутною. Навіть Каспар, який розливав вино, на мить застиг. Інквізитор щойно... пожартував?
***
Пізніше того вечора, коли Каспіан уже пішов, а маєток занурився в сон, Мірея застала Теріана в майстерні. Він перевіряв прототип, який вони закінчили сьогодні.
​— Він знає, — тихо сказав Теріан. — Він не дурень, Міро. Він бачить, що ці амулети працюють не на механіці, а на твоєму вогні. Чому він мовчить?
​Мірея підійшла до вікна, дивлячись на вогні Гліфу.
​— Бо він бачить не лише магію, Теріане. Він бачив Гільду, яка поклала йому подвійну порцію м'яса, бо він «занадто худий для такого високого хлопця». Він чує тихий сміх Флеми, навіть буркотіння Мортімера — все це є набагато реальнішим за сухі параграфи.Він бачить родину, а не злочинну організацію.
​Вона торкнулася скла, і від її пальців розійшлися маленькі теплові хвилі.
​— Каспіан Веларіс зараз веде найважчу битву у своєму житті. Не зі злочинцями і не з нами. А зі своїм власним Кодексом. І знаєш що? Я ставлю на нас. Томущо якщо хоча б один із цих амулетів врятує життя  інквізитору... він буде готовий закрити очі на наші «аномалії». Поки що.