Глава 9

​Глава 9: Кам'яна стіна
​Герцог Мортімер фон Кроу не входив у дім — він його опановував. Кожен його крок по мармуровій підлоговій шахівниці холу відгукувався важким лунням, наче крокувала сама невідворотна доля королівства. Каспар «Німий» рухався за ним безтілесною тінню, зачиняючи масивні двері перед нічним туманом, що наповзав із вулиць.
​Міра виступила вперед, заступивши собою Ему. Її чорні очі затягнуло темрявою, а пальці мимоволі стиснулися, випускаючи ледь помітний, гострий запах озону — вірна ознака того, що її «чорний вогонь» готовий до вибуху.
​— Стерв'ятники вже полетіли, — кинула вона, і її голос прозвучав гостріше за інквізиторську бритву. — Ви запізнилися на розпродаж родинного срібла, пане. Тут більше нічого красти.
​Мортімер зупинився. Він повільно зняв циліндр, передавши його Каспару, і окинув дівчат поглядом, від якого в Міри затерпла потилиця. Це не було гидливе прищулювання Клатильди чи жадібний блиск Жоржа. Це був погляд архіваріуса Логосу, що вивчає небезпечний, але безцінний манускрипт, який може або врятувати світ, або спопелити його.
​— Я не купую срібло, дівчино, — проскрипів він, і звук його голосу нагадав тертя стародавніх жорнів. — Я прийшов віддати борг честі. Та забрати вас як ваш новий опікун по заповіту Адріана де Валуа. Ваш батько, граф Адріан, був моїм єдиним другом у цьому запечатаному королівстві. І він довірив мені те, що цінував дорожче за цей будинок і власне життя. Він довірив мені вас.
​— Ми не речі, щоб нас «довіряти»! — вигукнула Міра. Вона зробила різкий жест рукою, і важка кришталева люстра над головою герцога загрозливо гойднулася, а свічки в ній спалахнули синім, тривожним полум’ям.
​Ема, яка досі мовчала, намагаючись вгамувати тремтіння рук, примружилася. Вона помітила те, чого не бачила Міра: герцог навіть не здригнувся. Він не подивився вгору на люстру, що ледь трималася на ланцюгу. Його важкий погляд продовжував свердлити Міру.
​— Погана імітація гніву, — сухо зауважив Мортімер. — Ти витрачаєш дорогоцінну магічну енергію на театральні ефекти, замість того, щоб прорахувати наслідки. Якщо люстра впаде, ти розіб’єш голову мені — своєму єдиному законному опікуну за заповітом — і автоматично підпишеш Емі смертний вирок у притулку для калік, куди її відправлять завтра вранці за рішенням Ради. Дуже нераціонально. Навіть для дикунки.
​Міра задихнулася від обурення. Її «маневр вигнання», який так легко спрацював на жадібних родичах, розбився об цю людину, як хвиля об гранітну скелю.
​— Ми не поїдемо з вами! — Ема нарешті подала голос, намагаючись додати йому тієї холодної твердості, якої її вчив батько. — Ми залишимося тут. У нас є плани на цей маєток...
​— У вас є рівно два тижні до того, як Центральний Банк Гліфу виставить цей маєток на торги за борги графа, про які він не встиг подбати через свою «раптову» смерть, — Мортімер дістав із внутрішньої кишені сюртука папір із важкою гербовою печаткою Ради. — І у вас є рівно десять хвилин, щоб зібрати найнеобхідніше. Каспар допоможе з валізами. Каспаре, займися.
​— А якщо я спалю цей папір прямо зараз? — Міра зробила крок вперед, і повітря навколо неї почало вібрувати від сухого жару.
​Мортімер флегматично простягнув їй документ.
​— Пали. У мене в екіпажі ще три завірені копії. Магія — це лише інструмент, дівчино, а не аргумент у суперечці з законом Гліфу. Адріан намагався навчити тебе честі, а не дешевим фокусам на рівні вуличних шахраїв з нижніх кварталів.
​Ці слова вдарили болючіше за будь-яке закляття. Міра зблідла. Вогонь у її очах миттєво згас, поступившись місцем холодній, гострій як лід образі.
​Наступні години перетворилися на тиху, виснажливу війну. Дівчата намагалися чинити саботаж: Міра «випадково» замикала магічні замки на валізах силою думки, Ема раптово «втрачала свідомість» від слабкості, сподіваючись затримати від'їзд. Але на кожен їхній випад у Мортімера була готова відповідь. Каспар дістав набір відмичок, які клацали швидше, ніж Міра встигала сконцентрувати волю. А коли Ема «знесилено» впала на оксамитовий диван, герцог просто покликав Гільду, яка вже чекала в холі з зібраними речами.
​— Несіть її в карету, — наказав він економці, навіть не глянувши на дівчинку. — Якщо вона справді хвора — її негайно огляне кращий медик Гліфу в моєму маєтку. Якщо вона прикидається — вона отримає подвійну порцію касторки замість вечері та тиждень домашнього арешту.
​Ема миттєво «одужала» і, кинувши на герцога вбивчий погляд, гордо попрямувала до виходу, намагаючись тримати спину так само рівно, як Адріан у кращі часи.
​Коли вони сідали в карету, Міра на мить обернулася до темного, мовчазного маєтку де Валуа. Їй здавалося, що з кожним обертом коліс вони зраджують пам'ять батька, залишаючи його дім на поталу системі.
​— Ви думаєте, що купили нас, — прошепотіла вона, коли Мортімер сів навпроти них, заповнивши собою весь простір карети.
​— Я думаю, що врятував вас від вашої власної невігластва, — відповів він, закриваючи щільні штори екіпажу. — У моєму домі немає місця для істерик. Там панує Порядок. І ви навчитеся його поважати, навіть якщо мені доведеться зачинити вас у бібліотеці на цілий рік.
​Карета рушила, здригаючись на бруківці. Попереду був маєток фон Кроу — фортеця каменю та суворих правил, де «чорноокій відьмі» та «порцеляновій дівчинці» належало або зламатися під тиском герцога, або стати тими, хто одного дня змінить правила самого Гліфу.