Глава 6

Глава 6: Срібні нитки та вугільний вогонь
​Наступні тижні стали для графа Адріана де Валуа часом тихих див, які він спостерігав крізь напіввідчинені двері дитячої кімнати. Те, що починалося як «тимчасовий прихисток» для дитини з вулиць Гліфу, поступово перетворювалося на щось значно складніше, глибше і... небезпечніше для спокою аристократичного дому.
​Спочатку Адріан боявся. Кожного ранку він заходив до Еми, очікуючи побачити переляк або нові ознаки магічного виснаження, яке роками випивало з неї життя. Натомість він знаходив сонячний безлад: розкидані географічні карти, на яких Міра малювала вугіллям химерних звірів з легенд Оріона, і Ему, яка вперше за довгі місяці не просто лежала, а намагалася всидіти прямо, підтримувана стосами важких енциклопедій.
​Міра залишалася дикою. Вона не знала свого прізвища, не пам’ятала батьків і спочатку здригалася від кожного металевого брязкоту артефактів-охоронців у коридорах. Але в присутності Еми її «відьомський норов», якого так боявся Гліф, змінювався. Міра не руйнувала — вона оберігала те тендітне світло, яке побачила в подрузі.
​Адріан почав помічати речі, що виходили за межі логіки Академії. Вечорами, коли сонце сідало за високі вежі Логосу, в кімнаті дівчат ставало незвично тепло, ніби повітря було насичене невидимим вогнищем. Одного разу він застав їх у сутінках: Міра сиділа на краю ліжка, міцно стиснувши тонку, майже прозору долоню Еми. На кінчиках пальців чорноокої дівчинки жевріло м’яке світло Білої стихії, яке вона буквально «втирала» у шкіру подруги. Ема не спала; вона дихала рівно й глибоко, а її обличчя виглядало спокійним і наповненим життям.
​— Вона віддає мені частину своєї «неслухняності», тату, — прошепотіла Ема наступного ранку, коли Адріан прийшов перевірити її стан. — Вона каже, що в неї цієї сили забагато, і вона ділиться зі мною іскрами, щоб мої ноги теж навчилися не слухатися хвороби.
​Адріан не міг покладатися лише на власні спостереження. Він таємно викликав магістра Едвара, одного з найкращих цілителів Гліфу. Старий магістр довго вивчав магічні канали Еми своїм моноклем-детектором, хмурився і постійно протирав окуляри, не вірячи показникам ефіру.
​— Це неможливо пояснити медичними сувоями, Адріане, — нарешті мовив Едвар у кабінеті графа, щільно зачинивши двері. — Магічний фон вашої доньки змінився. Її власні канали, які раніше були майже пересохлими від виснаження, зараз пульсують. Хтось постійно «зациклює» її систему на зовнішнє джерело, не даючи хворобі випивати тіло. Це не ліки, це... життєва опора. Якщо цей резонанс триватиме, ваша донька зможе не лише сидіти, а й з часом самостійно пересуватися маєтком.
​Ці слова стали для графа останнім елементом пазла. Він дивився у вікно на внутрішній сад, де Міра — дівчинка, яку ковен викреслив зі списків живих — намагалася спіймати сонячного зайчика, що відбивався від вітражів, а Ема весело сміялася з балкона. Він зрозумів: вони стали одна для одної порятунком. Міра давала Емі силу дихати, а Ема давала Мірі сенс не ставати тим «чудовиськом», яким її таврував Гліф.
​Адріан сів за стіл і дістав офіційний бланк Служби правопорядку з водяними знаками Гліфу. Його рука не здригнулася, коли він вмочив перо в чорнило.
​Він не міг дати Мірі своє прізвище — закостеніла аристократія Гліфу та Вища Рада ніколи б не визнали «чорнооку» законною спадкоємицею де Валуа. Але він міг дати їй легальне право на існування. Він офіційно оформив опікунство над «Міреєю, підопічною де Валуа», призначивши її особистою компаньйонкою та захисницею Еми.
​— Більше ніякого «тимчасово», — тихо промовив він, притискаючи важку гербову печатку до пергаменту, закріплюючи долю дівчинки магічним підписом.
​Тепер Міра була під його офіційним захистом. Вона не була служницею чи випадковою гостею. Вона стала частиною фундаменту цього дому. Адріан знав, що цей вчинок ще відгукнеться йому гнівом ковенів та підозрами інквізиції - відділу соужби правопорядку які контролювали магічно обдарованих, але дивлячись на те, як Ема вперше за довгий час самостійно тримає чашку чаю, він знав: це було єдине правильне рішення за все його життя.