Глава 1

​Глава 1: Резонанс у підземеллі фон Кроу
​Лабораторія в підземеллі маєтку фон Кроу була місцем, де сувора логіка Гліфу зустрічалася з хаосом первісних стихій. Стіни, складені з важкого сірого каменю, були завішані навігаційними картами Оріона, пучками сушених трав з Аркадії та мідними трубками, що тихо вібрували, відфільтровуючи надлишок ефіру. У центрі кімнати, під низьким склепінням, панувала справжня магічна кузня.
​Міра стояла біля масивного верстата, нахилившись так низько, що кінчики її розпатланих каштанових кучерів ледь не торкалися розпеченого металу. Її обличчя було замазане сажею, а на носі красувалася велика чорна пляма, але очі — чорні, як найтемніша ніч Сингеї — зараз іскрилися золотом. У її правій руці пульсував багряний промінь Вогню. Вона, наче тонкою голкою, «пришивала» магічну іскру до срібного каркаса браслета. Для будь-якої іншої відьми такий контакт із металом був би неможливим, але Міра, вихована серед креслень Артефакторів, навчилася бачити магію як структуру, а не лише як почуття.
​Навпроти неї, напружившись так, що на скроні виступила вена, стояв Теріан Талвін. Його зазвичай ідеальний сюртук був розстебнутий, а крізь моноколь він пильно вдивлявся в мереживо вібрацій, які бачив лише він.
​— Міро, потік! — кинув Теріан, не відриваючи погляду від срібного плетива. — Ти перегріваєш третій вузол. Магія іскриться, вона не заходить у пази! Зменш тиск, інакше сплав «втомиться» раніше, ніж ми встигнемо його запечатати.
​— Я не тисну, Теріане, я його вмовляю! — процідила Міра крізь зуби. — Це срібло вперте, як твій батько, коли він намагається довести, що безпека — це слово на букву «Б»!
​— Для звичайного срібла твої методи — це тортури. Але я додав сюди домішку з Ферруму, тому тримай стабілізацію ще десять секунд. Я бачу вузол... Зараз... Фіксуй!
​Саме в цей момент важкі дубові двері не просто відчинилися — вони влетіли в кімнату з гуркотом, ніби їх штовхнув загін інквізиторів Каспіана. Але замість солдатів на порозі з’явилася Ема. Вона сяяла такою щирою посмішкою, що навіть тіні в кутках лабораторії розступилися. У руках вона тріумфально стискала старий, запорошений сувій, а її золотисте волосся кумедно вибилося з-під шовкової стрічки.
​— Перемога! — вигукнула вона, мало не перечепившись через ковадло. — Теріане, Міро, негайно припиніть спалювати кисень і подивіться, що я знайшла в архівах Еріса!
​За нею, немов безшумна тінь, увійшла Ая. Вона рухалася з грацією хижака, але в її руках замість зброї був тазик із теплими пиріжками, аромат яких миттєво переміг запах озону та сірки.
​— Згідно з моїми спостереженнями, рівень цукру у вашій крові наблизився до критичної позначки, — спокійно зауважила Ая, ставлячи тазик прямо поверх складної схеми артефакту. — Міро, твій гнів зараз на дванадцять відсотків перевищує допустиму міцність цього сплаву. Ти просто розплавиш стіл, а Гільда не дозволить мені приносити сюди їжу, якщо ми знову зіпсуємо меблі герцога.
​Міра на мить заплющила очі, зробила глибокий вдих, і багряне сяйво в її руках згасло, змінившись м’яким рожевим світлом Білої стихії. Метал нарешті «влігся» в оправу.
​— Що б я без вас робила, — видихнула Міра, витираючи чоло тильною стороною долоні, чим розмазала сажу ще сильніше. Вона вдячно кивнула Теріану, який з полегшенням зняв моноколь. — Дякую за допомогу, Теріане. Без твого занудства щодо вузлів ми б точно влаштували тут другу «М’ясорубку».
​— Завжди радий врятувати нас від самозаймання, Міро, — ледь посміхнувся він, обережно відсуваючи пиріжки подалі від магічних інструментів.
​Ема вже застрибнула на вільний край верстата, бовтаючи ногами.
​— Міро, якщо ти зараз же не вмиєшся, я почну думати, що герцог Мортімер вдочерив не відьму, а дуже симпатичного сажотруса з Антрациту, — Ема хитро примружилася, простягаючи подрузі рушник, який пахнув м’ятою. — На твоїй лівій щоці така пляма, що її можна прийняти за нову карту сузір’їв.
​Міра пирхнула, схопила рушник і з розмаху витерла обличчя.
​— Карта Оріона? Сподіваюся, там позначений шлях до нормальної вечері. Бо якщо Гільда знову приготувала той селеровий суп, я клянуся, я підпалю каструлю силою однієї лише депресії!
​— О, Гільда сьогодні в доброму гуморі, — Ая взяла один пиріжок і серйозно його оглянула, ніби перевіряла заточку леза. — Вона сказала, що якщо ти знову поцупиш запіканку до вечері, вона зачинить кухню на магічний замок Реліктії. Але... вона сама дала мені цей тазик.
​— Це тому, що вона тебе боїться, Аю! Твій погляд діє на людей краще за будь-яке закляття паралічу, — засміялася Ема. — Міро, ну поглянь на себе! Ти — єдина відьма в Сингеї, яка вміє тримати в руках п'ять стихій, але не здатна заварити чай, не підірвавши при цьому чайник. Пам’ятаєш минулий вівторок?
​— То була випадкова детонація ефіру! — вигукнула Міра, червоніючи. — Хто ж знав, що лимони так реагують на іскри Повітря?
​— Увесь Гліф знав, Міро, — докинула Ая з абсолютно кам’яним обличчям, але в її яскраво-зелених очах промайнув веселий вогник. — Навіть Каспар Тірос тоді вперше за десять років підняв брову, коли безшумно витирав джем зі стелі вітальні.
​Дівчата вибухнули сміхом, і навіть Теріан не втримався від стриманої посмішки. У цій захаращеній лабораторії, серед заліза та магії, вони нарешті відчули себе просто сім’єю — хаотичною, дивною, але непереможною.
​— Ну все, ходімо вгору, — Міра обняла дівчат за плечі, штовхаючи їх до виходу. — Поки Лу не навчив свого дерев’яного меча атакувати всі пиріжки в домі.
​— Бідні пиріжки, — зітхнула Ема, гасячи магічну лампу. — Проти Лу в них не було жодного шансу.