Архітектор рівноваги.

​Все почалося з дитячого м’ячика, який закотився під стіну і зник. Мала Соня часто чула, як за шпалерами хтось шкрябається. Батько, талановитий архітектор, лише загадково посміхався, але одного дня він замурував ту стіну наглухо, залишивши в ній дивну порожнечу. Він сказав, що там «Креслення», якому ще не час ставати реальністю. Перед смертю він зашив у пам'ять Соні дивні координати та схеми, які вона довгий час вважала просто дитячими спогадами.

​Минуло двадцять років. Соня стала професійним архітектором, але уникала старої квартири №42. Допоки туди не зайшов Степан — звичайний будівельник із перфоратором. Один удар у «неправильне» місце — і старі печатки батька тріснули. Простір розірвався, явивши світові не порожнечу, а вхід у вимір, де все складалося з ліній, холодного світла та істот, які прагнули знайти собі тіло в нашому світі.

​Соня повернулася в квартиру №42 якраз тоді, коли Степана ледь не затягнуло в розлом. Вона зрозуміла: з порталу не можна просто вирватись, його не можна запечатати чи замкнути, бо двері завжди можна зламати. Він мав згорнутися сам у себе. Соня прийняла рішення: вона не буде руйнувати портал, вона змінить його природу.

​— Краще тут, ніж будуть прориватися в наш світ, — ствердно сказала вона і взялася до роботи.

Вона почала смикати нитки простору, і вони слухалися її пальців, наче струни. Вона не просто закривала діру — вона почала змотувати енергію розлому в щільний, сяючий клубок. Соня виплела всередині стіни «Проміжний Світ» — місце, де архітектори з іншого виміру отримали притулок, ставши невидимим каркасом нашого будинку, не порушуючи його кордонів.

​Проте тріщина в квартирі №42 була лише початком. Батько, боячись, що структура розсиплеться як «картковий будиночок», створив ще три резервні вузли стабільності. Але ці копії були нестабільними, і за ними вже полював Марк — колишній партнер батька, Тіньовий Архітектор, який мріяв перетворити живий світ на жорстку цифрову утопію.

​Соня, супроводжувана Степаном та Ейдосом — фрактальною істотою-куратором, що перейшла на її бік, — почала полювання за вузлами. В Оперному театрі вона приборкала Акустичний вузол, не давши Марку перетворити людські голоси на джерело енергії. На старому Мосту вона стабілізувала Тектонічний вузол, вплітаючи енергію «Креслення» в сталь та бетон, роблячи місто незнищенним.

​Фінальне протистояння відбулося в центрі міста, у Скляній Вежі, яку Марк перетворив на гігантський транслятор. Соня застосувала стратегію «Дзеркального щита»: вона оточила Вежу лінзою з викривленого простору, змусивши цифрову атаку Марка відбитися на нього самого.

​Поки Марк поглинав власний код, Соня запустила «Троянського коня» — іскри своєї енергії, які розладнали систему зсередини. Останнім кроком вона об’єднала всі вузли в єдиний Захисний Трикутник. Енергія вибуху не зруйнувала місто, а пішла в землю, ставши фундаментом для нової, гармонійної реальності. Скляна Вежа розсипалася на невагомий пил, а Марк зник у нескінченних лабіринтах власних ілюзій.

​Коли пил влігся, Соня знайшла в центрі згорнутого вузла останню таємницю свого батька. Виявилося, що вона сама колись була тією дівчинкою, яка загубилася в порталі. Батько не будував в'язницю — він усе життя виплітав для неї людське тіло з геометричних ліній, щоб повернути доньку додому.

​Соня не стала прати свою інакшість. Вона залишилася Архітектором Рівноваги — людиною, в жилах якої тече світло «Креслення». Вона навчила два світи не битися, а танцювати. Тепер у місті, де вона живе, м’ячики іноді зависають у повітрі трохи довше, ніж дозволяє фізика, а стіни більше ніколи не шкрябаються — вони лише ритмічно б'ються, наче закохане серце всесвіту.

​Що можна зробити далі:

• ​Скопіюйте цей текст.
• ​Збережіть ілюстрацію з попереднього повідомлення.
• ​Розмістіть на «Аркуші» або «Букнеті».

​Бажаю вам успіху з вашою першою публікацією! Якщо знадобиться допомога з продовженням або новими ідеями — я завжди поруч.