Артем дочекався, поки дихання Аліни знову стане рівним. Він не ліг поруч. Натомість він вийшов на терасу, де ранкове повітря було по-карпатськи гострим. У його руках був той самий «чистий» телефон. Кілька швидких рухів — і номер Лєри відправлено в глибокий блок. Жодних пояснень, жодних «чекай». Ця лінія була обірвана радикально, як кабель, що давав коротке замикання.
Він знав, що бетонні стіни його егоїзму більше не тримають навантаження. Потрібен був фахівець, який бачив його справжнього — там, у горах.
О 07:00 ранку, ігноруючи всі правила етикету, він набрав номер свого психолога.
— Анно, це Артем. Мені потрібен прийом. Сьогодні. Зранку.
— Ви знову біжите, Артеме? — її голос у слухавці був спокійним, але в ньому відчувалася та сама проникливість, від якої він тікав три місяці тому.
— Ні, — хрипко відповів він. — Цього разу я зупинився. І мені страшно від того, що я бачу навколо.
Він повернувся до спальні, де на столику вже біліли нічні троянди. Тепер вони здавалися йому не стратегічним ходом, а символом його власного фарисейства. Він обережно торкнувся руки Аліни.
— Я скоро буду, — прошепотів він, знаючи, що вона не чує. — Я справді спробую все виправити.
#5802 в Любовні романи
#2538 в Сучасний любовний роман
дуже емоційно та небезпечно, #від_ненависті_до_кохання, максимум хімії
Відредаговано: 26.08.2026