Холодний периметр

Кожного разу, коли Аліна намагалася заговорити, він просто проходив повз, немов її голос був лише шумом вітру за вікном. Його кроки відлунювали порожнечею, а погляд, коли він випадково перетинався з її очима, був настільки скляним, що в ньому неможливо було розгледіти навіть ненависть — тільки арктичний спокій.

Артем проводив години за зачиненими дверима свого кабінету. Там, у синьому світлі моніторів, він продовжував вивчати звіти детектива, які тепер стосувалися не лише минулого, а й майбутнього. Він готував фінальний «проект» — не для будівництва, а для тотальної ізоляції.

На четвертий ранок Аліна знайшла біля дверей його кімнати черговий конверт. Цього разу він не був крафтовим і не мав стрічок. Це був сухий юридичний документ — розпорядження про повну зміну системи безпеки маєтку.

• Нові коди: Всі ключі, які вона мала, були анульовані.
• Обмеження: Її пересування тепер обмежувалося лише житловою зоною та садом.
• Нагляд: Камери у вітальні тепер працювали в режимі прямої трансляції на його планшет.

Аліна підійшла до його дверей і вперше за ці дні не постукала, а просто притиснулася до холодного дерева лобом.
— Артеме, — прошепотіла вона, — ти можеш зачинити двері, але ти не зможеш стерти те, що всередині мене. Це твоя кров.

За дверима панувала тиша, але вона знала — він чує кожне зітхання.

Двері кабінету відчинилися з глухим звуком, і Артем вийшов у хол. Замість звичного ідеально відпрасованого піджака на ньому був темний спортивний костюм — не той дорогий трикотаж для прогулянок, а щільний, функціональний одяг, що робив його фігуру ще жорсткішою. Його рухи були різкими, наче він збирався не на прогулянку, а на полювання.