Тріщина в кришталі

У напівтемряві номера, просякнутого ароматом дорогого дерева та лавандових парфумів Аліни, вони нарешті належали лише одне одному. Не було «архітектора» та «активу», не було втеч у гори чи будиночків охорони. Був лише дотик шкіри до шкіри та ритм двох сердець, які вперше за довгий час билися в унісон. Артем відчував, як карпатський спокій, який він так довго шукав у самоті, нарешті став реальним тут, поруч із нею.

Аліна бачила в його очах не холодний розрахунок, а ту вразливість, про яку попереджала психолог Анна. Вона знала: цей чоловік зніс усі стіни заради неї.

Щастя здавалося абсолютним, поки тишу не розірвав різкий звук сповіщення. Артем, нехотячи відсторонившись, простягнув руку до телефона, що лежав на тумбочці. Один погляд на екран — і повітря в кімнаті наче миттєво охололо.

На дисплеї висвітилося ім'я: Крістіна. Та сама жінка, чия поява завжди означала хаос, і чиє ім'я Артем намагався стерти зі своєї пам'яті так само запекло, як і махінації батька.

«Я в місті, Артеме. Нам треба зустрітися зараз. У "L'Opera". Я скучила».

Аліна помітила, як він зблід. Його пальці на мить сильніше стиснули телефон, а обличчя знову перетворилося на ту саму непроникну маску «архітектора», яку вона сподівалася більше не побачити.

— Артеме? Що сталося? — вона піднялася на лікті, її голос був сповнений тривоги.

Він заблокував екран, не даючи їй побачити текст. Артем повільно повернувся до неї, намагаючись повернути голосу впевненість, але в очах промайнула тінь, яку він не зміг приховати.
— Нічого критичного, люба, — збрехав він, і це слово гірчило на губах. — Терміновий дзвінок від Павла. Виникли технічні нюанси з анулюванням рахунків «L’Eclat» у Парижі. Мені потрібно від'їхати на коротку зустріч із юристами.

Аліна вдивлялася в його обличчя, шукаючи правду. Вона відчула, як між ними знову почала рости та сама невидима стіна, яку вони щойно розбили.
— Я можу поїхати з тобою? — тихо запитала вона.
— Ні, — занадто швидко відповів він, а потім додав м'якше: — Тобі краще поїхати в офіс. Почни розбирати ті ескізи, які ми привезли. Павло зараз піджене машину і відвезе тебе. Я буду за годину, максимум дві.

Він поцілував її — коротко, майже механічно — і почав швидко одягатися. Аліна залишилася сидіти на ліжку, загорнута в простирадло. Вона дивилася, як він застібає манжети сорочки, і розуміла: лабіринт не зник. Він просто змінив свою форму.

Напівтемрява бару «L'Opera» пахла дорогим тютюном і важким парфумом Крістіни. Вона чекала його за дальнім столиком, похитуючи келихом бурштинового напою. Як тільки Артем з’явився в полі зору, вона стрімко підвелася, ігноруючи дистанцію, і спробувала обвити його шию руками.