Горизонт без стін

Дорога до аеропорту Шарль-де-Голль пройшла у важкій, майже фізично відчутній тиші. За вікном миготіли вогні нічного Парижа, але для Артема вони більше не мали блиску. Перемога над «L’Eclat» не принесла очікуваного тріумфу — вона лише оголила величезну пустку всередині.

Коли джет відірвався від землі й ліг на курс до Києва, Артем довго дивився в ілюмінатор на темряву під крилом. Він відчував у кишені кулон — холодний метал, який розповів йому правду про батька, матір і про нього самого. Він згадав слова Анни про те, що біг — це спроба втекти від себе. Але зараз він більше не біг.

Він повільно повернув голову до Аліни. Вона сиділа в кріслі навпроти, втомлена, зі склянкою води в руках, і вперше за всі ці місяці в її погляді не було напруги очікування удару. Вона просто чекала на повернення у свою «скляну клітку».

— Аліно, — його голос прозвучав тихо, але впевнено, перекриваючи гул двигунів. — Коли ми приземлимося в Борисполі, Павло відвезе тебе не в лісовий маєток. Він відвезе тебе туди, куди ти сама скажеш.

Аліна завмерла, не донісши склянку до губ. Вона повільно підняла очі на нього.

— Що ти маєш на увазі?

Артем дістав телефон і кількома рухами відкрив файл.
— Я вже дав розпорядження юристам фонду. Документи на розлучення будуть готові найближчим часом. Жодних умов, жодних «фіктивних» щитів. Твій контракт із «L’Eclat» анульований, а твій шлюб зі мною... — він зробив коротку паузу, і в його очах на мить промайнула тінь болю. — Він більше не є твоєю в'язницею.

Він відкинувся на спинку крісла, вперше за довгий час розслабивши плечі.

— Ти вільна, Аліно. По-справжньому. Ти можеш малювати свої ескізи, створювати свої прикраси й не боятися, що чиєсь прізвище на дверях визначає твою вартість. Я більше не твій «архітектор». І я точно не твій батько.

Аліна мовчала. Вона дивилася на нього так, ніби бачила вперше — без маски, без броні, просто людину, яка нарешті знайшла мужність програти свою найважливішу партію, щоб врятувати іншу душу.

— Чому зараз? — прошепотіла вона.

— Бо в лабіринті не може бути двох господарів, — відповів Артем, знову відвертаючись до вікна. — А я хочу, щоб ти побудувала власний світ. Без моїх стін.

Літак продовжував летіти на схід, назустріч київському світанку, який обіцяв кожному з них зовсім інше життя.