Анатомія пастки

— Дивись сюди, — голос Артема був низьким, майже пошепки. Він вказав ручкою на дрібний шрифт у додатку №3. — Пункт про «технологічну передачу». Вони не просто купують твої вироби. Вони купують право на деконструкцію твоїх методів запікання емалі. Якщо ти підпишеш це, через пів року «L’Eclat» випустить масову колекцію за твоєю технологією, а тебе виставлять за двері як «консультанта», чиї послуги більше не потрібні.

Аліна схилилася нижче, щоб розгледіти текст. Її волосся мазнуло по його щоці. Артем на мить затамував подих, рука мимоволі напружилася на папері. Хімія між ними була схожа на розпечений метал у тиглі: зовні спокійна поверхня, а всередині — руйнівна температура.

— Я бачила це, — тихо відповіла вона. Її пальці мимоволі торкнулися його передпліччя, коли вона вказувала на інший абзац. — Але я думала, що зможу змінити формули в процесі...

— Ні, Аліно. Вони професійні стерв’ятники, — він різко повернув голову до неї. Вони опинилися в небезпечній близькості. Очі в очі. — Вони використають твій статус «дружини Коваленка» проти тебе. Якщо виникне конфлікт, вони подадуть позов на весь мій фонд, заблокують рахунки, і ти знову станеш заручницею, тільки тепер уже міжнародного масштабу.

Він відклав ручку і встав. Простір вітальні раптом здався занадто тісним. Кожен його рух був точним, спортивним — результат тих самих трьох місяців у горах.

— Вони готують для нас «елегантне вбивство», — Артем підійшов до вікна, але не дивився в темряву, а бачив її відображення у склі. — Вони знають, що ми — вразливі. Що наш шлюб — це папір. І вони хочуть вдарити саме туди.

Аліна підійшла ззаду. Вона не торкалася його, але він відчував її тепло.
— Тоді навіщо ти повернувся? — запитала вона. — Ти міг залишитися в горах, гуляти зі своїм психологом і чекати, поки я сама розіб’ю собі голову об ці паризькі дзеркала.

Артем розвернувся. Його пальці на мить торкнулися її зап’ястя — начебто випадково, перевіряючи пульс, але затрималися там на секунду довше.
— Бо ти — єдине справжнє, що залишилося в моєму лабіринті, — промовив він. — І я не дозволю їм вкрасти оригінал, щоб замінити його на дешеву копію.

Він відпустив її руку, але напруга нікуди не зникла. Навпаки, вона стала відчутною, як гудіння високовольтної лінії.

— Завтра ми летимо в Париж, — Артем знову став архітектором, але тепер у його голосі була нова нотка — захист того, що йому справді дороге. — Але ми не будемо підписувати цей контракт. Ми принесемо їм свій. Такий, від якого в них зуби заскриплять.

Нічне повітря було різким і холодним, саме таким, як Артему було потрібно. Він перевдягнувся механічно: компресійна білизна, легка куртка, кросівки. Кожен рух був відточений трьома місяцями в горах.

Він вибіг за поріг, не озираючись на вітальню, де залишилася Аліна.