Фундамент для змін

Артем поїхав на Полтаву рано-вранці. Його «Захід-Транс» гучно пробасив під вікнами, і Аліна, загорнута в той самий краківський шарф, спостерігала за відблиском фар, що зникав у досвітніх сутінках. Вона не збиралася влаштовувати сцен чи їхати слідом. Її план був масштабнішим: поки Архітектор «будував» свою чергову ілюзію на дорозі, вона вирішила переробити весь фундамент їхнього спільного життя під себе.

Першою справою стала квартира для бабусь. Аліна цілий день провела з ріелтором. Вона відхиляла варіанти в елітних новобудовах. Їй потрібно було щось інше — затишний будинок у старому центрі, де сусіди знають одне одного в обличчя, а кожен приїзд дорогої машини обговорюється тижнями. Вона обрала квартиру на першому поверсі з вікнами, що виходили прямо на тихий дворик, де неможливо було з'явитися непоміченим.

— Мама Артема та Олена Іванівна будуть тут як на долоні, — думала вона, підписуючи договір оренди. — І Артем, коли приїжджатиме до них, теж.

Наступним кроком був садочок для Марка. Артем хотів «звичайний», щоб син не виділявся. Але Аліна обрала найкращий приватний ліцей із посиленою охороною.
— Нам не потрібна анонімність, — сказала вона директору. — Мій син має знати, хто він і хто його батько.

Вона діяла рішуче, виходячи з тіні, в якій Артем намагався її тримати. Але головне питання залишалося відкритим: хто така Марта?

Оскільки в документах фонду «Крила» чи списках водіїв «Захід-Трансу» такої людини не було, Аліна пішла іншим шляхом. Вона згадала, як Артем розповідав про «каву з автоматів» та «тишу на заправках». Вона почала шукати в соцмережах за тегами невеликих мотелів та придорожніх кафе на маршруті Львів–Краків.

І вона її знайшла. Не в офіційних звітах, а на випадковому фото в Instagram, опублікованому власником крихітної корчми під Тернополем. На задньому плані за столом сиділа жінка зі сталевим блондом і чоловік у фланелевій сорочці, який так нагадував Артема. Підпис під фото був простий: «Наші постійні гості — Денис та його муза знову в дорозі».

Аліна відчула, як серце пропустило удар. Марта не була колегою. Вона була частиною того світу, де не існувало мільярдів, меценатства і «Артема Сергійовича». Вона була жінкою, яка кохала «просто Дениса».

Ввечері Артем надіслав фото з Полтави: пам'ятник галушці та коротке: «Вантаж доставлено. Дуже втомився. Лягаю спати в кабіні. Цілую».

Аліна подивилася на екран і написала відповідь, яку він прочитає перед самим сном:

«Квартиру бабусям знайшла. Садочок для Марка обрала найкращий — він буде гордитися прізвищем Коваленко. А щодо Полтави... сподіваюся, твоя "муза" оцінила місцеві краєвиди так само сильно, як ти цінуєш свою тишу. Спи спокійно, Денисе. Поговоримо, коли повернешся додому — як Артем».

Вона відклала телефон. У кімнаті пахло свіжою кавою та дитячим порошком, але Аліна знала: цей затишок більше ніколи не буде колишнім. Вона щойно підірвала головну опорну балку його двоярусного світу.