Маски ідеального фасаду

— Ти повернувся, — тихо промовила вона, дивлячись на його чорну футболку та джинси. — Що відбувається, Артеме? Чому ти так одягнений? Де твоя сорочка, де твій спокій?

Артем не підійшов ближче. Він залишився біля порогу, зберігши ту дистанцію, яку встановив ще вранці.

— У мене для тебе чудова новина, люба, — голос Артема був рівним, але в ньому відчувався холодний метал. — Сьогодні в нас великий вечір. Перший справжній вихід у світ. Відкриття ветеранського простору, який наш фонд допоміг відкрити. Це твій тріумф.

Він зробив крок уперед, але не для того, щоб обійняти її, а щоб заглянути в очі.

— Ти маєш бути бездоганною. Одягни ту сукню, яка змушує всіх затамувати подих. Дістань найкращі камені «L’Eclat». Твоє завдання сьогодні — відіграти роль щасливої дружини мецената блискавично.

Аліна мимоволі стиснула пальці, намагаючись сховати їхнє тремтіння.

— Артеме, я не впевнена, що зможу… після всього…

— Зможеш, — відрізав він. — Ти будеш посміхатися мерам, тиснути руки донорам і дивитися на мене так, ніби я — центр твого всесвіту. Жодна людина на цьому святі не повинна мати навіть тіні сумніву в нашій щирості. Ми — моноліт. Ми — символ того, як будується нове життя на руїнах.

Він кинув погляд на її шию, де зазвичай висів кулон, що нагадував про їхню «свободу».

— Сьогодні ми продаємо віру в добро, Аліно. А ти — мій найкращий доказ того, що це добро існує. Будь ласка, не підведи мене. Зроби так, щоб картинка була ідеальною, навіть якщо всередині все тріщить по швах.

Артем розвернувся, щоб піти до кімнати, залишивши її посеред кухні з брудним недопалком і новим, крижаним обов'язком. У нього було дві години, щоб перетворитися з контрабандиста на святого, а в неї — щоб замурувати свою пам'ять про Миколу під шарами дорогого макіяжу.