Штиль перед штормом

— Перша трійка в зоні ЄС, — сухо прокоментував Сергій, не відриваючи погляду від монітора, де пульсували три зелені точки GPS-маячків. — Таймінг ідеальний. Митниця спрацювала за протоколом. Жодного зайвого питання, жодного розкриття бортів.

Павло, який стояв поруч, обпершись на капот, виплюнув травинку. Його руки все ще були в дерев’яному пилу після того, як він особисто перевіряв подвійне дно в ангарах Городка.
— Проскочили, — констатував він без жодної радості в голосі. — Сьогодні фортуна на боці «Захід-Трансу». Але ти ж бачив того капітана на в’їзді? Він дивився на наші номери занадто довго. Наче записував їх собі не в журнал, а в пам'ять.

Артем повільно загасив цигарку об підошву черевика.
— Сьогодні — це лише розминка, Павле. Ми дали їм звикнути до кольору наших кабін. Перша партія — це чистий ліс і трохи електроніки для розігріву. Справжній розклад почнеться через тиждень, коли підуть великі об’єми.

— Ти впевнений, що ми втримаємо цей коридор? — Сергій обернув екран до Артема. — Я зафіксував активність внутрішньої безпеки митниці. Вони почали моніторити нові фірми-перевізники в регіоні. «Захід-Транс» уже в їхніх таблицях.

Артем подивився на темну лінію горизонту, де за колючим дротом починалася інша країна.
— У нас немає вибору. Київський «Орієнтир» навчив мене: коли будуєш щось світле, тебе обов’язково вдарять у спину. Тут, у «Захід-Трансі», спини немає — ми всі стоїмо в колі, обличчям до ворога.

Він сів у салон і завів двигун.
— Повертаємось на базу. Сьогодні все пройшло гладко, бо ми грали за їхніми правилами. Завтра ми почнемо диктувати свої. Але пам’ятайте: цей штиль — лише декорація. Наступна відправка буде з «сюрпризом» у палетах, і там ми вже не зможемо просто посміхатися прикордонникам.

Павло застрибнув на пасажирське сидіння, кинувши останній погляд на вогні термінала.
— Знаєш, Артеме, — тихо сказав він, — я починаю сумувати за запахом свіжої глини в інтернаті. Солярка «Захід-Трансу» смердить набагато гірше, ніж будь-яка зрада.

Артем нічого не відповів. Він тиснув на газ, відчуваючи, як Львівська траса ковтає його нову, тіньову архітектуру життя. Перша перевірка закінчилася успіхом, але в повітрі вже пахло великою облавою.

Ранок у львівському ангарі видався по-особливому холодним. Артем зібрав хлопців біля старого металевого столу, на якому розклав декілька свіжих відбитків логотипів та папери з печатками.