Технологія письменництва.

Мозок творчої людини — дивна територія. Тижнями він може мовчати, і тоді здається, ніби всередині пустеля. Я ходжу цією тишею й думаю: можливо, я взагалі бездарна? Можливо, ті кілька осяянь, що траплялися раніше, були лише випадковістю? Але одного дня, у найнесподіваніший момент, уява проривається світлом. Випадкова фраза, відблиск сонця на склі чи уривок спогаду з’єднуються в нову картину. І тоді я вже бачу сюжет оповідання або образ для малюнка. Це схоже на підземну річку: довго її не видно, але раптом вона виривається на поверхню — і тоді вода блищить і дає життя.

Я довго гадала, звідки з’являється це осяяння. Тепер знаю: його витоки — в моїй професійній праці. Банківська сфера навчила мене працювати зі словом і думкою. Щодня я отримую непрості питання від клієнтів. Вони чекають не просто короткої відповіді, а виваженого тексту, що спиратиметься на закони й нормативні акти. Спершу я думаю й мовчу: у голові виникає хаос із уривків статей, постанов, пунктів. Я починаю виписувати ці фрагменти на папір чи у файл — цитати, формулювання, логічні нитки. Спершу це схоже на безлад, але поступово вони знаходять зв’язки, вибудовують каркас, і з хаосу виринає структура. І ось уже переді мною ясна картина, яку залишається викласти словами. Коли я сідаю писати, текст виходить чистим і завершеним, ніби ріка знайшла своє русло.

Одного разу я запитала себе: а чому б цей метод не перенести в іншу сферу — у літературу? Адже оповідання починається так само — з розсипаних фрагментів. Спогади, образи, випадкові діалоги, прочитані рядки. Вони лежать хаотично, поки я не почну випробовувати їх одне об одне, відкидати зайве, шукати приховану логіку. І тоді вони складаються у сюжет. Я взяла за правило писати щодня хоча б по три–п’ять абзаців. І вже за тиждень у мене народжується нове оповідання — мов квітка, що довго визрівала під землею, щоб одного дня пробитися крізь ґрунт і зацвісти.

Тож тепер я розумію: натхнення — не випадковість. Воно має корені в досвіді, у щоденній дисципліні думати, аналізувати, шукати сенс і надавати йому форму. Удень ця здатність допомагає мені створювати офіційні тексти для клієнтів, уночі — вигадувати художні світи для читачів. Це не два береги, а одна ріка, що змінює русло, але завжди тече крізь мене. І навіть мовчання мого мозку — це не кінець, а лише тиша перед музикою.

Ваша Аурелія Ві