Розділ 44. Контрудар

Кресвел довго стояв мовчки, дивлячись на зібраних магістрів, — і коли нарешті заговорив, голос його бринів не паніку чи запереченням, а тією самою холодною, розважливою впевненістю, яка робила його таким небезпечним супротивником протягом усього цього довгого, виснажливого протистояння.

Данило спостерігав цю мовчазну паузу з наростаючою тривогою, — Валдрен, стоячи перед подібними доказами багато місяців тому, зламався майже одразу, дозволивши правді вирватись назовні під вагою власної провини. Кресвел, натомість, здавався людиною, що використовує кожну секунду мовчання для ретельного, методичного розрахунку найкращої можливої відповіді, — і Данило, спостерігаючи цю холодну, вивірену витримку, відчував, як тривога, ретельно стримувана протягом усього ранку, знову загострюється всередині нього.

— Шановні члени Ради, — сказав він, — я не заперечуватиму, що артефакти, продемонстровані сьогодні, справді існують, і що вояки, захоплені під час нападу, справді служили під моїм командуванням.

Данило відчув, як тривога загострюється всередині нього, — не та відповідь, якої він очікував, судячи з реакції Валдрена в подібній ситуації.

— Але, — продовжив Кресвел, — дозвольте пояснити справжнє призначення цих артефактів. Вони розроблені як оборонні інструменти, — здатні нейтралізувати ворожі магічні атаки без летальних наслідків, — метод, значно гуманніший за будь-яку традиційну зброю.

Один із магістрів, підіймаючи руку, спитав:

— То ви заперечуєте наказ атакувати школу? — спитав він прямо.

— Я заперечую особисту відповідальність за наслідки цієї трагічної, непередбачуваної помилки, — сказав Кресвел. — Наказ, який я справді віддав, стосувався розвідувальної місії, спрямованої на підтвердження підозр щодо незаконної діяльності. Якщо мої підлеглі перевищили ці інструкції, діючи на власний розсуд у хаосі, спричиненому несподіваним опором, — це трагічна, але не навмисна помилка виконання, а не навмисний злочин, санкціонований мною особисто.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — витончена, ретельно продумана стратегія, здатна посіяти сумнів серед тих магістрів, які ще вагались щодо повної, беззастережної провини Кресвела.

Полонений вояк, що досі стояв перед Радою, обличчя його виказувало неприховане обурення цим викривленням правди.

— Це неправда, — сказав він голосно. — Наказ був чітким, — атакувати, незалежно від опору. Не розвідка, — пряма атака з наміром завдати шкоди.

Кресвел, слухаючи це заперечення, лишався зовні незворушним, хоча Данило помітив тонкий, майже непомітний спалах роздратування в його очах.

— Слово наляканого, захопленого вояка, — сказав він, — який, цілком природно, шукає спосіб пом’якшити власну провину, перекладаючи відповідальність на командира, замість визнання власних, самостійних дій.

Головуючий магістр, обмірковуючи цю суперечливу, тепер значно складнішу картину подій, звернувся до Данила:

— У вас є доказ, здатний спростувати це заперечення? — спитав він. — Щось конкретніше за слово одного вояка проти слова магістра?

Данило довго думав, розум його гарячково шукав додатковий, переконливіший доказ, здатний остаточно спростувати цю витончену, підступну стратегію захисту.

Морана, сидячи поруч, тихо промовила, звертаючись радше до Данила, ніж до всього зібрання:

— Другий полонений, — прошепотіла вона. — Той, чиї свідчення ще не почуті. Можливо, його версія подій зможе підтвердити чи спростувати цю розбіжність.

Данило кивнув, вдячний за цю своєчасну пораду.

— Дозвольте представити ще один доказ, — сказав він нарешті, звертаючись до Аврена коротким, значущим поглядом.

Аврен підвівся, дістаючи запечатаний документ, — той самий лист, який Кадмус написав багато місяців тому, попереджаючи про Валдренів план, тепер підкріплений новішими доказами, зібраними Октавією за останні тижні.

— Ці записи, — сказав старий магістр, — документують модель поведінки, характерну для магістра Кресвела протягом кількох останніх років, — систематичне використання “оборонних” виправдань для санкціонування дій, які, за уважнішого розгляду, виявляються значно агресивнішими за їхнє офіційне пояснення.

Він передав документи головуючому магістру, — детальний аналіз попередніх інцидентів, приписуваних Кресвеловій адміністрації, кожен із тим самим патерном: технічно легітимне пояснення, приховуюче значно темнішу, розрахованішу мету.

Головуючий магістр довго вивчав ці документи, обличчя його виказувало ту саму зростаючу, важку заклопотаність.

— Це серйозні звинувачення, — сказав він нарешті, — що виходять далеко за межі одного інциденту.

Кресвел, слухаючи це, довго мовчав, — і Данило, спостерігаючи цю паузу, бачив, як старий стратег вперше за весь цей напружений день, здавалось, справді втрачає впевненість у остаточному результаті цього критичного протистояння.

— Кожна дія, яку я коли-небудь санкціонував, — сказав Кресвел нарешті, голос його лишався твердим, хоча в ньому вже бринула тонка нитка захисної напруги, — була ретельно обґрунтована необхідністю захисту стабільності королівства. Якщо Рада вважає це злочином, — тоді, боюсь, саме визначення обов’язку магістра потребує серйозного перегляду.