Розділ 43. Слухання

Зала засідань Верховної Ради, коли делегація зайняла свої місця того ранку, здавалась ще переповненішою, ще напруженішою за будь-яке попереднє слухання, яке Данило пам’ятав, — десятки магістрів, кожен зі своєю свитою радників, зібрались, щоб почути справу, чутки про яку, судячи з усього, встигли поширитись найпотаємнішими каналами столичних розмов задовго до офіційного початку засідання.

Данило, займаючи місце в центрі зали разом із рештою делегації, відчував на собі десятки поглядів, — цікавих, підозрілих, співчутливих, ворожих, кожен зі своєю власною, ще не сформованою думкою про справедливість справи, яку він мав представити. Він дихав повільно, глибоко, застосовуючи ту саму техніку зосередження, яку відточив за роки практики найважчих, найризикованіших випробувань, — і, дивлячись на Морану, на Аврена, на Сельда, що сидів поруч, готовий до найважчого свідчення свого довгого життя, відчував, як тиха, спільна рішучість цієї делегації додає йому сил зустріти прийдешнє випробування.

Кресвел сидів на почесному місці серед найвпливовіших магістрів, обличчя його виказувало ту саму холодну, вивірену незворушність, яку Данило пам’ятав із їхньої першої зустрічі, — але тепер, придивившись уважніше, помітив тонкі, майже непомітні ознаки напруження, які видавали справжній стан старого стратега попри всю зовнішню самовладу.

— Шановні члени Ради, — почала магістра Північного округу, коли слухання нарешті офіційно розпочалось, — сьогодні ми розглядаємо звинувачення надзвичайної ваги проти магістра Кресвела, — звинувачення в організації скоординованої кампанії залякування, викрадення й насильства проти мирної, легальної освітньої мережі.

Гул тривожних голосів прокотився залою, — і Кресвел, підводячись, обличчя його виказувало те саме холодне, розважливе обурення, яке він, певно, готував заздалегідь для цього моменту.

— Обурливі, безпідставні звинувачення, — сказав він, голос його бринів тією самою переконливою впевненістю, яка робила його небезпечним супротивником. — Побудовані на непрямих доказах, суб’єктивних свідченнях колишніх союзників, чия лояльність, боюсь, значно менш надійна, ніж вони самі хотіли б показати.

Данило, підводячись, коли настала його черга говорити, відчував, як серце калатає важче, попри всю підготовку.

— Шановні магістри, — сказав він, звертаючись до всього зібрання, — дозвольте представити докази, здатні розвіяти будь-які сумніви щодо правдивості цих звинувачень.

Він кивнув Сельду, — і колишній дізнавач підвівся, тим самим впевненим, професійним кроком, яким підводився б перед будь-яким іншим офіційним слуханням за свої тридцять років служби.

— Мене звати Сельд, — сказав він, звертаючись до Ради. — Тридцять років я служив дізнавачем Північного округу, — служба, яку я виконував із тією самою відданою ретельністю, з якою підходив би до будь-якого важливого професійного обов’язку.

Він зробив коротку паузу, а тоді продовжив, голос його лишався твердим, попри вагу того, що мав сказати далі.

— Кілька тижнів тому магістр Кресвел особисто звернувся до мене з пропозицією очолити операцію проти легальної освітньої мережі, керованої Данилом, — операцію, яка, я тепер знаю це напевно, передбачала насильство проти невинних, включно з дітьми.

Зала завмерла в приголомшеній тиші, — і Данило, спостерігаючи цю реакцію, відчував, як тиха, обережна надія наповнює груди, попри тривогу моменту.

— Я відмовився брати участь у цій операції, — продовжив Сельд, — і, зрештою, приєднався до союзу, який намагався зупинити. Не з амбіції, не з особистої вигоди, а тому, що тридцять років служби навчили мене розпізнавати різницю між справедливим порядком і жорстокістю, замаскованою під необхідність.

Кресвел, слухаючи це, обличчя його лишалось незворушним, хоча Данило помітив, як пальці магістра стиснулись міцніше на бильцях крісла.

— Красива історія, — сказав Кресвел, коли Сельд закінчив, — але, боюсь, позбавлена будь-яких незаперечних доказів, окрім слова людини, чия зрада власного обов’язку сама по собі ставить під сумнів надійність її свідчень.

Данило, готовий до цього заперечення, кивнув Вельду.

— У нас є докази, — сказав він, — здатні підтвердити кожне слово свідчення дізнавача Сельда.

Вельд підвівся, розгортаючи ретельно підготовлені карти, — детальну документацію маршрутів гінців, підозрілих переміщень військ, кожну деталь, зібрану за тижні терплячого, ретельного розслідування.

— Ці карти, — сказав картограф, — документують точний масштаб мобілізації, здійсненої магістром Кресвелом за останні місяці, — мобілізації, значно більшої за будь-яку офіційну потребу захисту торгових шляхів, яку він заявляв як привід.

Один із молодших магістрів, підіймаючи руку, перериваючи, гостро спитав:

— Хто підтвердить достовірність цих карт? — спитав він. — Картографи можуть помилятись, чи навіть навмисно фальсифікувати дані.

Данило кивнув, звертаючись до дверей зали.

— У нас також є прямі свідки, — сказав він, — включно з двома вояками, захопленими під час прямої атаки на нашу школу, — атаки, що коштувала життя невинній людині.

Двоє вартових ввели полоненого вояка, молодшого чоловіка, чиє обличчя виказувало ту саму суміш страху й запізнілого каяття, яку Данило вже бачив у ньому під час першого допиту.