Розділ 37. Розставлена пастка

Вони дісталися долини школи опівдні наступного дня, — і Гаспар, побачивши знайому постать доньки серед вершників, що наближались, кинувся назустріч тим самим відчайдушним, безоглядним бігом, яким біг би будь-який інший батько назустріч дитині, яку вважав втраченою.

Уся долина, здавалось, затамувала подих у цю мить, — учні, що саме поверталися з ранкових занять, спинялись, спостерігаючи цю сцену з тією самою тихою, зворушеною увагою, яку викликала б будь-яка інша, глибоко особиста драма, розігрувана перед очима цілої спільноти. Морана, що чекала на них ще від самого ранку, стояла неподалік, руки її стиснуті в тому самому нетерплячому, тривожному жесті, який супроводжував кожне очікування повернення дорогих людей із небезпечної місії.

— Аніко! — гукнув він, голос його тремтів від сліз, які він більше не намагався стримувати.

Аніка зіскочила з коня, кидаючись назустріч батькові, — і вони обійнялись посеред долини, тим самим міцним, відчайдушним обіймом, який промовляв більше за будь-які слова про тижні розлуки, страху й невимовного болю.

— Пробач мені, — прошепотів Гаспар, притискаючи доньку ще міцніше. — Пробач, що не зміг захистити тебе краще.

— Ти прийшов, — прошепотіла Аніка у відповідь. — Ти прийшов за мною.

Данило, спостерігаючи цю зворушливу сцену з делікатної відстані, відчував, як тепла, вистраждана радість наповнює груди, попри фізичне виснаження довгої, небезпечної місії, — і Морана, підходячи ближче, тримаючи його руку коротко, тепло, тихо промовила:

— Варте кожної миті ризику, — сказала вона.

Данило кивнув, погоджуючись цілком, — і вони дозволили собі коротку, дорогоцінну мить спостереження за цим щасливим, довгоочікуваним возз’єднанням, перш ніж повернутись до практичних турбот, — розміщення Аніки в безпечній, теплій кімнаті, огляд, який мав підтвердити, що вона справді не постраждала фізично за час свого полону.

Аврен, оглядаючи дівчинку особисто тим самим дбайливим, професійним чином, яким оглядав би будь-якого іншого пацієнта, за годину повернувся до Данила з тим самим задоволеним, хоч і стриманим виразом обличчя.

— Фізично здорова, — сказав старий магістр. — Трохи виснажена, налякана, зрозуміло, — але без ознак справжньої шкоди. Емоційне зцілення, підозрюю, забере значно більше часу за фізичне.

Данило кивнув, вдячний за це підтвердження, — і саме тоді, коли він збирався повернутись до інших, невідкладних турбот дня, Сельд, підходячи ближче, обличчя його виказувало ту саму професійну, вивірену тривогу дізнавача, який щойно помітив щось незвичне.

— Даниле, — сказав він тихо, — можу я поговорити з тобою наодинці? Про дещо, що мене турбує щодо самої операції порятунку.

Данило відчув, як тонка нитка тривоги пронизує щойно здобуте, тепле відчуття перемоги, — і вони відійшли трохи, подалі від радісного, полегшеного гурту, зібраного навколо Гаспара й Аніки.

— Що тебе турбує? — спитав Данило.

Сельд довго думав, підбираючи слова з тією самою ретельністю, з якою підходив би до будь-якого іншого важливого професійного висновку.

— Охорона, — сказав він нарешті. — Тесь описав тільки трьох, можливо, чотирьох вояків, охоронюючих дитину, чиє становище як заручниці мало б бути критично важливим для всього Кресвелового плану тиску на Гаспара. Це здається… недостатнім.

Данило довго обмірковував це, відчуваючи, як холодне, вивірене занепокоєння наростає всередині нього.

— Ти думаєш, це була пастка? — спитав він.

— Не знаю напевно, — визнав Сельд чесно. — Але, зважаючи на мій досвід тридцяти років служби, — я б очікував значно ретельнішої охорони для настільки цінного важеля тиску, якщо тільки Кресвел не мав якоїсь іншої, прихованої причини дозволити відносно легке визволення.

Данило відчув, як серце калатає важче, — нова, тривожна можливість, яку жоден із них не розглядав достатньо серйозно під час поспішного планування операції.

— Яку саме причину ти маєш на увазі? — спитав він.

Сельд довго думав, обличчя його виказувало ту саму важку, професійну зосередженість.

— Можливо, — сказав він повільно, — Кресвел хотів, щоб порятунок відбувся, — не тому, що втратив цінність цього важеля тиску, а тому, що бачив у ньому спосіб досягти чогось значно ціннішого: простежити наш шлях назад до самої долини школи.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — жахлива, тривожна можливість, здатна перекреслити всю радість щойно здобутої перемоги.

— Ти думаєш, вони позначили Аніку якимось чином? — спитав він. — Магічним слідом, здатним видати наше місцезнаходження?

— Можливо, — сказав Сельд. — Або, можливо, простежили за нашою групою фізично, здалеку, зберігаючи безпечну дистанцію, доки ми вели їх прямісінько до серця нашого союзу.

Данило довго стояв мовчки, обмірковуючи вагу цього жахливого, ще не підтвердженого припущення, — а тоді, зібравшись із духом, кивнув, приймаючи необхідність негайної, ретельної перевірки.

— Знайди Теся, — сказав він. — І приведи Аврена, Октавію, — кожного, хто здатен допомогти перевірити цю підозру якнайшвидше. Якщо ти маєш рацію, — нам треба діяти негайно, перш ніж Кресвел встигне скористатись цією можливістю, яку ми, можливо, щойно необачно йому подарували.