Розділ 36. Віч-на-віч

Тесь повернувся на другий день пізно ввечері, виснажений, але з тією самою тихою, стриманою рішучістю в очах, яка миттю сказала Данилові, що місія розвідки виявилась успішною.

Данило чекав на нього весь той довгий, напружений день, знаходячи собі буденні заняття, здатні хоч якось відвернути увагу від тривоги, — допомагав із рештою підготовки до слухання, перевіряв стан спорядження для можливого зіткнення, обмінювався короткими, підбадьорливими словами з Гаспаром, чиї очі, попри всю тривогу, тепер світились тонкою, обережною надією. Коли надвечір знайомий силует нарешті з’явився на гребені найближчого пагорба, серце Данила калатало так важко, що він ледве стримався від бажання кинутись назустріч ще до того, як переконався в самій особі вершника.

— Знайшов, — сказав він, коли зібралась уся команда. — Невеликий, старий хутір за півдня їзди на південний схід, на самій межі Південного округу. Не фортеця, не офіційна застава, — просто ізольований будинок, охоронюваний трьома, можливо, чотирма вояками.

Данило відчув, як тепла хвиля обережної надії наповнює груди, — значно менш укріплена ціль за найгірший з можливих сценаріїв, який вони розглядали.

— Ти певен щодо кількості охорони? — спитав він.

— Наскільки міг визначити з безпечної відстані, — сказав Тесь. — Троє вояків, які регулярно змінювались на варті, і, можливо, один додатковий, що лишався всередині постійно.

Аврен, обмірковуючи цю інформацію з тією самою зваженою мудрістю, тихо промовив:

— Це узгоджується з тим, чого можна було очікувати, — сказав старий магістр. — Кресвел не витрачав би значні ресурси на охорону однієї дитини, коли вся його увага зосереджена на масштабнішій кампанії проти нашого союзу.

Данило кивнув, розум його вже гарячково розробляв деталі операції на основі щойно отриманої, безцінної інформації.

— Тоді наш план, — сказав він, — таємне проникнення, а не пряме зіткнення. Морано, твоя техніка маскування ідеально підійде для цього завдання.

Морана кивнула, обличчя її виказувало ту саму зосереджену рішучість.

— Зможу приховати нашу присутність достатньо довго, щоб дістатись будівлі непоміченими, — сказала вона. — Але утримувати цю ілюзію під час самого визволення, коли доведеться діяти швидко, можливо, гучно, — це вимагатиме ретельної синхронізації.

— Я допоможу з цим, — сказав Данило. — Технікою, яку ми розробили для розподіленої уваги, — частина мене підтримуватиме твою ілюзію, тоді як інша частина зосередиться на самому визволенні.

Вони провели решту вечора, деталізуючи кожен етап цієї ризикованої, критично важливої операції, — і наступного ранку, ще до світанку, вирушили тим самим обережним, вивченим кроком, яким рухались би через будь-яку іншу небезпечну, критично важливу місію: Данило, Морана, Тесь, Дорн, кожен зі своєю чітко визначеною роллю в цьому ретельно спланованому визволенні.

Дорога забрала більшу частину дня, — і коли вони нарешті наблизились до прихованого хутора надвечір, Тесь, розвідуючи місцевість востаннє, підтвердив, що ситуація лишалась незмінною відтоді, як він спостерігав її вперше.

— Троє на варті, — прошепотів він, повернувшись до групи. — Той самий розпорядок, ніяких додаткових посилень.

Данило кивнув, відчуваючи, як серце калатає важче з наближенням критичного моменту.

— Тоді починаємо, — сказав він тихо.

Морана заплющила очі, зосереджуючись, — і Данило, приєднуючи власну увагу до її зусиль тим самим тонким, ретельно відпрацьованим зв’язком, відчув, як навколо них поступово формується тонка, майже невідчутна ілюзія, здатна приховати їхню присутність від випадкового, неуважного погляду.

Вони наблизились до хутора обережно, крок за кроком, кожен рух ретельно вивірений, щоб не порушити крихку стабільність щойно створеної ілюзії, — і Данило, відчуваючи виснажливе навантаження подвійної концентрації, стискав зуби, змушуючи себе тримати обидва потоки уваги стабільними, попри зростаючу втому.

Вони дісталися заднього боку будівлі непоміченими, — і Тесь, діставши невеликий інструмент, почав працювати над замком віконниці тим самим методом, яким відкрив би будь-який інший складний механізм.

Замок піддався за кілька напружених секунд, — і Тесь, обережно відчиняючи віконницю, зазирнув усередину темної, тихої кімнати.

— Порожньо, — прошепотів він. — Але я чую голоси з іншої частини будинку.

Данило кивнув, жестом наказуючи Дорну лишитись на варті зовні, поки решта проникне досередини, — і вони залізли крізь вікно один за одним, тим самим обережним, безшумним рухом, яким рухались би через будь-яку іншу критично небезпечну ситуацію.

Вони пройшли коридором обережно, — і за наступними дверима, крізь тонку щілину, Данило побачив маленьку дівчинку, що сиділа на скромному ліжку, обіймаючи коліна, обличчя її виказувало ту саму суміш страху й виснаженої, притупленої надії, яку Данило вже бачив у десятках інших дітей, постраждалих від цієї довгої, небезпечної боротьби.

— Аніко, — прошепотів він тихо, обережно прочиняючи двері.

Дівчинка підвела очі, тіло її напружилось інстинктивно, — а тоді, побачивши незнайомі, але явно не ворожі обличчя, розширила очі від обережного, недовірливого подиву.