Розділ 33. Невинний під підозрою

Тесь провів наступні три дні, спостерігаючи за Гаспаром із тією самою ретельною, майже невидимою обережністю, яку застосовував би до будь-якого іншого делікатного, критично важливого розслідування, — і на четвертий день, коли вчитель, попросивши дозволу відвідати сусіднє село для закупівлі припасів, вирушив у дорогу самотужки, Тесь, тримаючись на безпечній відстані, рушив слідом.

Ці три дні очікування виявились виснажливішими, ніж він міг очікувати заздалегідь, — Гаспар здавався звичайним, буденним учителем протягом кожного спостереженого дня, займаючись зі своїми учнями з тією самою відданою, терплячою турботою, яку Тесь пам’ятав із першого дня їхнього знайомства, і жодна деталь, жоден жест не виказував ані найменшої ознаки прихованої, підозрілої діяльності. Тесь навіть почав сумніватись, чи не помилились вони знову, як і у випадку зі Стефаном, — доки, нарешті, не настав цей четвертий, вирішальний день спостереження.

Гаспар їхав довго, минаючи звичайний шлях до села, — і Тесь, спостерігаючи, як учитель звертає на менш очевидну, приховану стежку, відчув, як тривога загострюється всередині нього, попри надію, яку він досі плекав після несподіваного, обнадійливого одкровення про невинність Стефана.

Гаспар зупинився нарешті на невеликій, прихованій галявині, схожій на ту саму, де Тесь знайшов Стефанів лист кілька днів тому, — і, чекаючи, озираючись нервово, здавався людиною, яка страждає, а не тріумфує в передчутті успішної, підступної зради.

Вершник з’явився за кілька хвилин, — незнайомець у простому, непримітному одязі, чиє обличчя Тесь не міг розгледіти на такій відстані, — і Гаспар, наближаючись до нього, обличчя його виказувало ту саму суміш страху й відчаю, яку Тесь бачив колись у людей, змушених діяти проти власної волі.

Тесь наблизився обережніше, застосовуючи те саме чуття, яке відточив за роки практики розпізнавання магічних слідів, — і, хоча не міг розчути слів цієї приглушеної, напруженої розмови, побачив, як Гаспар передає незнайомцю невеликий, запечатаний конверт, руки його тремтіли помітно навіть на відстані.

Незнайомець узяв конверт, кивнув коротко, а тоді розвернув коня, зникаючи тим самим шляхом, яким прибув, — і Гаспар, лишившись сам на галявині, опустився на коліна, обличчя його, тепер видиме чіткіше, коли Тесь наблизився ще трохи, виказувало неприховане, глибоке страждання.

Тесь довго спостерігав, серце його калатало важко, — конкретний, беззаперечний доказ контакту з невідомим, можливо, ворожим агентом, — але водночас щось у щойно побаченій сцені не узгоджувалось із простим, холодним розрахунком зрадника, задоволеного успішно виконаною місією.

Він застосував чуття ще раз, обережно, простежуючи слабкий, залишковий слід щойно зниклого вершника, — той самий метод розпізнавання магічних відбитків, який дозволяв йому колись відрізняти справжні сліди від фальшивих, навмисно залишених для введення в оману переслідувачів. Слід виявився чистим, невигаданим, — справжнім відбитком контуру, побудованого кимось, хто пройшов ретельну, професійну підготовку, — і, розпізнавши в ньому ту саму, знайому текстуру магічного маскування, яку бачив раніше під час розвідки табору Кресвела, відчув, як останні сумніви щодо джерела цього контакту розвіюються остаточно.

«Він справді пов’язаний із Кресвелом, — подумав Тесь, — але це не виглядає як зрада, здійснена з власної волі, з амбіції чи ідеологічного переконання. Це виглядає як щось значно темніше, значно трагічніше».

Він дочекався, доки Гаспар нарешті підведеться, витираючи обличчя тремтячою рукою, перш ніж рушити назад до долини тим самим повільним, обтяженим кроком, яким рухалась би людина, що несе тягар, значно важчий за будь-яку фізичну ношу, — а тоді, коли вчитель зник з поля зору, Тесь рушив назад до школи власним, обережним шляхом, розум його гарячково обмірковував щойно побачене.

Він знайшов Данила в бібліотеці, де той працював разом з Авреном над останніми деталями архівної презентації, — і, побачивши вираз обличчя друга, Данило миттю відклав документи, розуміючи, що новини не будуть простими.

— Що сталось? — спитав він.

Тесь довго стояв мовчки, підбираючи слова для того, що щойно побачив, — а тоді, повільно, почав розповідати: приховану галявину, незнайомого вершника, переданий конверт, і, найголовніше, Гаспарове обличчя, повне не тріумфу, а глибокого, майже нестерпного страждання.

Данило слухав це мовчки, обличчя його ставало дедалі суворішим із кожним новим фактом, — і коли Тесь закінчив, довго сидів, обмірковуючи вагу щойно почутого.

— Це підтверджує зв’язок, — сказав він нарешті, голос його бринів важкою, неохочою рішучістю, — але не пояснює його природи.

Аврен, слухаючи цю розповідь із тією самою зваженою мудрістю, тихо додав:

— Ти казав, що він здавався змученим, — сказав старий магістр. — Не задоволеним, не гордим за успішно виконане завдання, а стражденним. Це важлива деталь, Даниле. Люди, які зраджують з переконання чи амбіції, зазвичай не виказують подібного страждання після завершеної дії.

Данило кивнув, відчуваючи, як нова, тривожна можливість, яку Морана вже пропонувала кілька днів тому, тепер набуває значно конкретнішої, тривожнішої форми.

— Ти думаєш, що його змушують? — спитав він.

— Можливо, — сказав Аврен. — Якщо Кресвел справді знайшов спосіб тиснути на нього через когось дорогого, — родину, близького друга, — це пояснило б і контакт, і очевидне страждання, яке Тесь щойно спостерігав.