Розділ 21. Межа витримки

Данило прокинувся наступного ранку від гострого, пульсуючого болю в скронях, — того самого типу болю, який він пам’ятав із перших, найважчих місяців навчання, коли кожна нова спроба будувати складнішу конструкцію коштувала йому днів виснаження, — і, спробувавши підвестись, відчув, як кімната раптово захиталась перед очима, змушуючи його впасти назад на подушку.

Він лежав так довго, дивлячись у стелю, дозволяючи хвилям болю поступово вщухати, — учорашній день, попри всю тріумфальну радість щойно народженої майстерності, тепер здавався далеким, майже нереальним спогадом, витісненим цим гострим, невблаганним нагадуванням про те, наскільки дорого коштувало щойно віднайдене відкриття.

— Даниле? — Морана, що прокинулась поруч, миттю сіла, обличчя її виказувало ту саму тривогу, яку відчувала щоразу, коли щось у його стані здавалось не таким.

— Голова, — сказав він, голос його тремтів слабше, ніж очікував. — Наче хтось б’є молотом зсередини.

Морана торкнулась його чола, і Данило побачив, як тривога на її обличчі поглиблюється.

— Ти гарячий, — сказала вона. — Треба покликати Аврена негайно.

Аврен прийшов швидко, обличчя старого магістра виказувало ту саму зосереджену, професійну тривогу, з якою оглядав би будь-якого іншого пацієнта з підозрою на серйозне магічне виснаження.

— Розкажи, що відчуваєш, — сказав він, сідаючи біля ліжка.

— Біль, — сказав Данило. — Гострий, пульсуючий, зосереджений десь глибоко за очима. І слабкість, — наче я не спав кілька днів поспіль, хоча проспав цілу ніч.

Аврен довго обмірковував це, застосовуючи власне чуття для обережного, ретельного огляду, — і, за кілька довгих, напружених хвилин, обличчя його виказало розуміння, змішане з тривогою.

— Твій внутрішній рубець, — сказав старий магістр нарешті, — той самий, який ти навчився використовувати для об’єднання розділених зв’язків, — запалений. Не пошкоджений, наскільки я можу судити, але явно перевантажений понад те, до чого був готовий.

Данило довго обмірковував ці слова, попри біль намагаючись зрозуміти їхню повну вагу.

— Це небезпечно? — спитав він.

— Може стати небезпечним, — визнав Аврен чесно, — якщо ти продовжуватимеш використовувати цю техніку без належного відпочинку між застосуваннями. Те, що ти зробив учора, — об’єднання двох окремих потоків уваги через єдине джерело, — вимагає значно більше ресурсу, ніж проста, розділена концентрація. Ти буквально пропустив подвійний потік сили крізь єдину, тонку точку, яка ніколи не була призначена нести такий тягар.

Октавія, що приєдналась до цієї тривожної наради трохи пізніше, тримаючи в руках кілька архівних записів, тихо додала:

— Це узгоджується з тим, що ми знаходимо в давніх текстах про Розкол, — сказала вона. — Кожна рана, кожен рубець має природну межу навантаження, — і перевищення цієї межі, судячи з фрагментарних згадок, які я досі розшифрувала, могло призвести до значно серйозніших наслідків для тих давніх магів, які намагались використовувати свої аномалії занадто інтенсивно, занадто часто.

Данило відчув, як тривога загострюється ще більше, — новий, тривожний зв’язок між його власним, щойно пережитим досвідом і найглибшою таємницею, яку вони досі досліджували лише теоретично.

Морана, слухаючи це, тихо спитала:

— Скільки часу йому знадобиться на відновлення? — спитала вона.

Аврен довго думав, перш ніж відповісти.

— Кілька днів повного відпочинку, — сказав він. — Без жодної спроби використати цю нову техніку, навіть у найпростішому, найконтрольованішому варіанті.

Данило відчув, як тривога наростає всередині нього, попри фізичну слабкість.

— У нас немає кількох днів, — сказав він. — Слухання у Верховній Раді наближається, союз шкіл потребує подальшої розбудови, а Кресвел, судячи з учорашньої атаки, не має наміру зупинятись.

Аврен довго дивився на нього, обличчя старого магістра виказувало ту саму тверду, непохитну рішучість, яку Данило пам’ятав із кожного попереднього важливого застереження свого вчителя.

— Даниле, — сказав він, — якщо ти продовжуватимеш ігнорувати межі власного тіла й розуму заради невідкладних, зовнішніх вимог, — ти ризикуєш не просто виснаженням, а справжньою осічкою, — тільки цього разу спрямованою не на зовнішню конструкцію, а на саму основу твого внутрішнього чуття. Наслідки такої осічки можуть виявитись значно важчими за будь-що, з чим ти стикався досі.

Данило довго мовчав, відчуваючи вагу цього серйозного, вивіреного попередження, — і, дивлячись на Морану, на її тривожне, стурбоване обличчя, знав, що не може дозволити собі знехтувати цією небезпекою заради власної, надмірної впевненості.

— Гаразд, — сказав він нарешті. — Я відпочину. Але, Аврене, мені потрібна твоя допомога зрозуміти, як зробити цю техніку стійкішою, безпечнішою для довготривалого використання, — не тільки для одного, критичного моменту, а для повторюваного, регулярного застосування, якого, підозрюю, ми потребуватимемо частіше, ніж будь-хто з нас сподівається.

Аврен кивнув, обмірковуючи це прохання з тією самою зваженою мудрістю.

— Це можливо, — сказав він, — але вимагатиме ретельного, поступового підходу, — тренування самого внутрішнього рубця зміцнюватись поступово, подібно до того, як тіло зміцнюється через регулярні, помірні фізичні вправи, а не одноразове, надмірне навантаження.