Розділ 15. Союз шкіл

Тесь і Дорн вирушили наступного ранку після історичної наради, — удвох, тим самим обережним, вивченим кроком, яким рухались би через будь-яку іншу небезпечну, невизначену територію, прямуючи до найбільшої з відомих їм підпільних шкіл, розташованої за три дні їзди на південний захід.

Морана провела з ними останню годину перед від’їздом, розкладаючи карту регіону востаннє, позначаючи кожен можливий небезпечний відрізок шляху, кожне село, де, за їхніми відомостями, могли ховатись Кресвелові спостерігачі.

— Пам’ятайте, — сказала вона, згортаючи карту нарешті, — ваше завдання не тільки встановити контакт. Це перше випробування самої ідеї союзу, — перший доказ того, чи справді ми зможемо довіряти незнайомцям достатньо, щоб збудувати щось міцніше за розрізнені, ізольовані острівці опору.

— Ми розуміємо вагу цього завдання, — сказав Тесь, закидаючи останній мішок із провізією на спину коня.

— Що ми знаємо про цього вчителя? — спитав Дорн, коли вони вже кілька годин були в дорозі.

— Небагато, — визнав Тесь. — Чоловік на ім’я Гаспар. Керує найбільшою відомою нам мережею підпільного навчання, — щонайменше тридцятеро учнів, розкиданих по кількох сусідніх селах. Ніхто з наших контактів не зустрічався з ним особисто.

Дорн довго обмірковував це, обличчя його виказувало ту саму обережну насторогу, яку виявляв би будь-хто, наближаючись до незнайомої, потенційно небезпечної зустрічі.

— А якщо він виявиться не тим, за кого себе видає? — спитав він. — Кресвел міг би легко впровадити власного агента під виглядом підпільного вчителя, сподіваючись здобути довіру нашого руху зсередини.

Тесь кивнув, визнаючи слушність цього застереження, — те саме, яке турбувало Данила й решту гурту протягом усього планування цієї делікатної місії.

— Саме тому ми йдемо обережно, — сказав він. — Спостерігаючи, перевіряючи, перш ніж розкривати будь-яку чутливу інформацію про мережу школи.

Вони дісталися околиць села, де, за їхніми відомостями, переховувався Гаспар, на третій день подорожі, — і, замість прямого підходу, зупинились на нічліг у найближчому шинку, тим самим методом обережного спостереження, яким користувались би за будь-яких інших, невизначених обставин.

Наступного ранку Тесь, застосовуючи те саме чуття, яке відточив за роки практики розпізнавання магічних слідів, почав обережно досліджувати околиці, шукаючи ознаки прихованої, потаємної діяльності, — і за кілька годин обережного, ретельного пошуку виявив невеликий, майстерно замаскований прохід до підвалу під одним із скромних, непримітних будинків на околиці села.

— Тут, — сказав він тихо, звертаючись до Дорна. — Я відчуваю слабкий, але виразний слід магічної активності, — той самий тип конструкцій, які використовуються для базового навчання.

Дорн кивнув, оглядаючи будинок ретельніше, — і вони наблизились обережно, тим самим повільним, шанобливим кроком, яким наближались би до будь-якого іншого потенційно небезпечного, але важливого контакту.

Двері відчинив чоловік середнього віку, обличчя якого миттю набуло тієї самої підозрілої, насторожуваної маски, яку Тесь уже бачив у десятках інших підпільних учителів, звиклих очікувати найгіршого від будь-якого незнайомця.

— Хто ви? — спитав чоловік різко, рука його тримала щось приховане за спиною, готове до можливого захисту.

— Ми не бажаємо зла, — сказав Тесь, тримаючи руки відкритими, тим самим жестом, яким показував би відсутність будь-якого ворожого наміру. — Ви Гаспар?

Чоловік довго вагався, а тоді, повільно, кивнув.

— Хто питає? — спитав він.

— Ми від школи в горах, — сказав Дорн. — Тієї, що заснував Данило.

Гаспар довго дивився на них, підозра в очах поступово змішувалась із чимось, схожим на обережне, ще не до кінця сформоване зацікавлення.

— Чув про вас, — сказав він нарешті. — Чутки. Легенди, дехто каже. Але звідки мені знати, що ви справді ті, за кого себе видаєте, а не чергові агенти, що намагаються виманити мене на відкриту зраду?

Тесь кивнув, розуміючи цю справедливу, вивірену обережність.

— Ми не просимо вас довіряти нам сліпо, — сказав він. — Дозвольте показати щось конкретне, — доказ, здатний підтвердити наші справжні наміри без потреби покладатись лише на слова.

Він дістав невеликий, потемнілий камінь, той самий тип артефакта, який Данило використовував для демонстрації захисту печаті, — і, простягаючи його Гаспару, тихо пояснив принцип нової, щойно розробленої техніки захисту внутрішнього рубця.

Гаспар довго вивчав камінь, застосовуючи власне чуття з тією самою обережною ретельністю, — і, за кілька довгих, напружених хвилин, обличчя його поступово змінилось, підозра поступаючись місцем щирому, наростаючому подиву.

— Це… — почав він, а тоді, не знаходячи одразу слів, просто похитав головою. — Я ніколи не бачив нічого подібного. Це справді працює, здатне захистити від тієї самої тактики, яку останнім часом застосовують проти нас?

— Саме так, — сказав Тесь. — І ми готові навчити вас цьому, поділитись кожним ресурсом, кожним знанням, яке маємо, — якщо ви готові приєднатись до союзу, здатного захистити не тільки вашу школу, а кожну іншу, розкидану по цьому небезпечному регіону.