Розділ 14. Недостатньо

Вони зібрались біля русла вранці, — Данило, Аврен, Октавія, Морана, — готові випробувати щойно народжену теорію про внутрішній рубець, першу практичну спробу перетворити тривожне, філософське одкровення Овода на конкретний, дієвий захист.

Ранок видався ясним, холодним, — перші промені сонця пробивались крізь гілки навколишнього лісу, освітлюючи тремтливе марево русла тим самим примарним, сріблястим світлом, яке Данило пам’ятав із першої, майже фатальної зустрічі з цим самим джерелом сили багато місяців тому. Він стояв тепер на тому самому місці з геть іншим, значно глибшим розумінням того, чим насправді була ця розколина, — не просто джерело сили, а давня, ще не загоєна рана в самій тканині світу.

— Розкажи ще раз, як саме ти уявляєш цю конструкцію, — попросила Октавія, коли вони зайняли позиції неподалік від тремтливого марева сирої сили.

Данило довго думав, розкладаючи щойно народжену ідею на частини так само методично, як розкладав би будь-яку іншу нову конструкцію.

— Якщо кожен із нас має внутрішній рубець, — сказав він, — крихітний відгомін Розколу, який робить нас здатними відчувати магію взагалі, — тоді, можливо, є спосіб зміцнити цей рубець, — не заблокувати його повністю, що позбавило б нас самої здатності відчувати конструкції, а зробити його стійкішим до штучного, підступного резонансу, яким користується Кресвел.

Аврен, обмірковуючи це з тією самою зваженою мудрістю, тихо промовив:

— Небезпечна ідея, — сказав старий магістр. — Прямий контакт із власним внутрішнім рубцем, хай яким обережним не був би підхід, несе в собі той самий ризик, що й прямий контакт із зовнішнім руслом.

— Знаю, — сказав Данило. — Саме тому ми тестуємо це тут, разом, а не поодинці.

Він заплющив очі, зосереджуючись, — і, застосовуючи те саме чуття, яке відточив за роки практики, спробував заглибитись у власне сприйняття значно глибше, ніж будь-коли раніше, шукаючи ту саму, тонку межу, де його здатність відчувати магію переходила в щось більш фундаментальне, майже структурне.

Він відчув це майже одразу, — тонку, майже непомітну точку напруження десь у самій основі власного чуття, схожу на найтоншу тріщину в інакше суцільній поверхні, — і, зосереджуючись на ній обережно, повільно, почав вибудовувати навколо неї найпростішу з можливих конструкцій захисту, тим самим методом, яким укріпляв би будь-яку іншу вразливу точку.

— Щось відбувається, — прошепотіла Октавія, спостерігаючи за ним із тим самим науковим, майже благоговійним інтересом. — Я відчуваю… щось нове в твоїй конструкції. Тонше за все, що ти будував раніше.

Данило кивнув, не розплющуючи очей, зосередження вимагало кожної краплі уваги, яку він міг зібрати, — і, коли конструкція нарешті набула стабільної, хоч і крихкої форми, дозволив собі коротку, обережну усмішку тріумфу.

— Спробуй тепер, — сказав він, звертаючись до Октавії. — Спробуй той самий тип резонансу, який використовував Кресвелів артефакт проти Меліси.

Октавія довго вагалась, а тоді, кивнувши, зосередилась, застосовуючи ту саму, обмежену техніку прямого впливу, яку вивчила за роки теоретичних досліджень.

Данило відчув хвилю штучного резонансу, що наблизилась до щойно зміцненого рубця, — і, затамувавши подих, спостерігав, як його нова, тонка конструкція захисту тримається, розсіюючи більшу частину підступного впливу, перш ніж він встиг досягти справжньої, вразливої точки.

— Тримається! — вигукнув він, відчуваючи, як тепла, вистраждана радість переповнює груди. — Не повністю, — я відчуваю залишковий дискомфорт, — але значно слабший за те, що описувала Меліса.

Аврен, спостерігаючи цей результат, довго мовчав, обличчя його виказувало ту саму суміш захоплення й тривоги.

— Це неймовірне досягнення, — сказав старий магістр нарешті. — Але, Даниле, воно вимагає прямого, свідомого контакту з найглибшою, найвразливішою частиною власного сприйняття. Навчити цьому кожного члена нашої розпорошеної мережі, — це виявиться значно повільнішим, значно ризикованішим процесом, ніж будь-яке попереднє навчання.

Данило кивнув, розуміючи вагу цього справедливого застереження, — тонка нитка тріумфу щойно здобутого успіху вже поступалась місцем усвідомленню масштабу практичної проблеми, яка все ще стояла перед ними.

Саме тоді, коли вони обговорювали ці деталі, тихий, знайомий сигнал долинув від найближчого спостережного пункту, — і Остап, підбігаючи, тримав у руках свіжий лист, обличчя його виказувало ту саму тривогу, яку Данило вже навчився розпізнавати як ознаку поганих новин.

— Термінове повідомлення, — сказав юнак. — Від одного з підпільних учителів на північному сході. Ще одна атака, схожа на ту, що пережила Меліса Кровт.

Данило відчув, як тепла радість щойно здобутого успіху миттю поступається місцем холодній, вивіреній тривозі.

— Жертви? — спитав він, розгортаючи листа.

— Немає смертей, — сказав Остап, — але шестеро дітей серйозно постраждали, включно з самим учителем. Кресвел не зупиняється.

Данило довго читав листа, кожне слово підтверджувало те, чого він уже боявся, — новий, черговий доказ того, що масштаб загрози значно перевищував їхню здатність захистити кожен вразливий вузол мережі окремо, хай яку ефективну техніку вони щойно розробили.