Розділ 11. Перші фрагменти

Октавія й Аврен провели три дні поспіль, занурені в найдавніші з архівних записів, надісланих Колегією після Валдренового викриття, — записи, написані настільки давньою, наполовину забутою мовою, що навіть Аврен, з усім своїм десятиліттями накопиченим знанням, змушений був звертатись до старовинних словників, щоб розібрати бодай частину тексту.

Свічки на столі горіли безперервно, змінюючи одна одну щоночі, — і стоси документів навколо них поступово перегруповувались, перекладались, позначались власними, тільки їм зрозумілими символами, які допомагали відстежувати зв’язки між сотнями розрізнених, часом суперечливих фактів. Данило, заходячи щовечора перевірити їхній прогрес, бачив, як обличчя обох дослідників дедалі частіше набувають того самого напруженого, зосередженого виразу, який зазвичай передував справді важливому відкриттю.

— Тут щось є, — сказала Октавія одного вечора, коли Данило зайшов до бібліотеки перевірити їхній прогрес. — Щось, чого я не очікувала знайти.

Данило сів поруч, дивлячись на розкладені документи, — карти, малюнки, фрагменти тексту, які здавались геть незрозумілими на перший погляд.

— Що саме? — спитав він.

Аврен, підводячи очі від чергового давнього сувою, обличчя його виказувало ту саму суміш хвилювання й тривоги, яку Данило вже навчився розпізнавати як ознаку справді важливого відкриття.

— Ми завжди вважали русла природними явищами, — сказав старий магістр повільно, — місцями, де сира сила якимось чином просочується крізь тканину світу, подібно до того, як вода просочується крізь тріщини в камені. Але ці записи, — він показав на розкладену перед ними карту, — припускають щось геть інше.

Октавія, показуючи на конкретний фрагмент тексту, тихо продовжила:

— Тут сказано, — сказала вона, перекладаючи повільно, ретельно добираючи слова, — що перші зафіксовані русла з’явились не поступово, природним шляхом, а майже одночасно, у конкретний, задокументований період, — приблизно тисячу років тому, якщо наше датування вірне.

Данило довго дивився на карту, на позначені точки, розкидані по всьому континенту, відчуваючи, як холодне, тривожне передчуття наростає всередині нього.

— Що могло спричинити подібне, одночасне явище? — спитав він.

Аврен довго мовчав, обличчя його виказувало ту саму глибоку, майже боязку задумливість.

— Записи не дають прямої відповіді, — сказав він нарешті, — але натякають на подію, яку давні автори називають лише “Розколом”, — щось катастрофічне, щось, що змінило саму природу магії в усьому світі водночас.

Октавія, гортаючи інший сувій, тихо додала:

— А ось це, — сказала вона, — можливо, найтривожніше. Один із давніх текстів прямо стверджує, що засновники Колегії знали правду про Розкол, — і свідомо вирішили приховати її, замінивши офіційною версією про природне, поступове походження русел.

Данило відчув, як серце калатає важче, — усвідомлення того, наскільки глибокою, наскільки давньою могла виявитись брехня, на якій вибудувалась уся структура Колегії.

— Навіщо приховувати щось подібне? — спитав він.

— Не знаю напевно, — визнала Октавія. — Але, судячи з тону цих записів, правда про Розкол, хай якою вона виявиться, могла поставити під сумнів саму легітимність влади, яку Колегія збудувала на контролі над “природним” джерелом сили. Якщо русла — не природне явище, а наслідок конкретної, можливо, навмисної дії, — тоді сама структура, на якій тримається монополія Колегії, виявляється значно хиткішою, ніж будь-хто наважувався визнати.

Данило довго сидів мовчки, обмірковуючи вагу щойно почутого, — новий, значно глибший вимір таємниці, яку вони досліджували останніми місяцями.

— Чи є щось конкретніше про природу цього Розколу? — спитав він. — Хто чи що могло спричинити подібну, масштабну зміну?

Аврен довго гортав сувої перед собою, шукаючи потрібний фрагмент, — а тоді, знайшовши, почав читати повільно, з тією самою обережною, майже благоговійною увагою, з якою читав би будь-який інший священний текст.

— “Ті, хто торкнулись Першооснови безпосередньо, — прочитав він, — не просто здобули силу. Вони змінили саму тканину світу, залишивши по собі рани, крізь які досі просочується те, що раніше було замкнене всередині”. Далі текст обривається, — сторінка пошкоджена, можливо, навмисно.

Данило довго обмірковував ці загадкові, тривожні слова, відчуваючи, як усе, що він досі знав про природу русел, про саму суть магії, якою користувався щодня, поступово переосмислюється в геть новому, значно складнішому світлі.

— Це означає, — сказав він повільно, — що хтось, тисячу років тому, не просто вивчав теорію Першооснови, як робимо ми, а торкнувся її напряму, — і ця дія, хай якою була її мета, залишила по собі наслідки, які ми досі відчуваємо щодня, кожного разу, коли торкаємось русла.

Октавія кивнула, обличчя її виказувало ту саму суміш наукового захоплення й тривоги.

— Саме так, — сказала вона. — І якщо це правда, — Данило, це означає, що межа між п’ятим рівнем майстерності й самою тканиною реальності значно тонша, значно небезпечніша, ніж будь-хто з нас смів собі уявляти.

Данило довго сидів мовчки, дивлячись на розкладені документи, на карту з позначеними руслами, на уривок тексту про “рани у тканині світу”, — і думав про Овода, про власний, майже фатальний досвід біля розколини, про кожну попередню зустріч із сирою, невпорядкованою силою, яка тепер, у світлі цього нового відкриття, здавалась значно небезпечнішою, значно загадковішою, ніж він дозволяв собі усвідомлювати досі.