Розділ 9. Повторне слухання

Кадмус прибув до долини школи несподівано, без попереднього листа, — і Данило, побачивши знайому постать молодшого магістра, що наближався верхи тим самим офіційним, ретельно вивіреним кроком, яким наближався б до будь-якого іншого відповідального доручення, відчув, як тривога наростає всередині нього ще до того, як почув хоч слово пояснення.

Він працював того ранку разом із групою найдосвідченіших учнів, показуючи їм нову вправу з розподіленої уваги, — спробу утримувати два незалежні, прості контури воднораз, перший крок до значно складнішого мистецтва, яке сам щойно почав відкривати в собі. Вправа далась йому важче, ніж очікував, — розум, звиклий зосереджуватись на одній, глибокій задачі, опирався розділенню між двома окремими напрямками уваги, і Данило, спостерігаючи власну незграбність у цій новій навичці, думав про те, скільки ще часу знадобиться, перш ніж він справді опанує рівень, який, здавалось, вимагала прийдешня буря.

— Кадмусе, — сказав він, виходячи назустріч. — Не сподівався побачити тебе так скоро після останнього офіційного візиту.

Кадмус спішився, обличчя його виказувало ту саму серйозну, стурбовану зосередженість, яку Данило вже навчився розпізнавати як ознаку справді важливих новин.

— Це не звичайна інспекція, — сказав молодший магістр. — Я приніс офіційний документ, який, боюсь, змінить усе, за що ми боролись останній рік.

Вони пройшли до головної зали, де Морана, Аврен і Октавія вже чекали, попереджені терміновим сигналом спостережного пункту, — і Кадмус, дістаючи запечатаний пакет із офіційною печаткою Верховної Ради, поклав його на стіл із тією самою обережністю, з якою поводився б із будь-яким іншим небезпечним, вибухонебезпечним предметом.

— Що це? — спитав Данило.

— Офіційне повідомлення, — сказав Кадмус, — про скликання позачергового з’їзду всіх регіональних магістрів, присвяченого “уніфікації політики Колегії щодо нелегальних і напівлегальних освітніх ініціатив”.

Данило відчув, як холод пронизує його зсередини, — та сама фраза, яку магістра показувала йому в столиці кілька тижнів тому, тепер перетворилась із таємного, підозрюваного плану на офіційний, задокументований факт.

— Коли відбудеться цей з’їзд? — спитав він.

— За три тижні, — сказав Кадмус. — У столиці, перед повним складом Верховної Ради.

Октавія, вивчаючи документ уважніше, тихо промовила:

— Тут сказано, — сказала вона, — що з’їзд розглядатиме “необхідність єдиних стандартів безпеки для всіх регіональних освітніх ініціатив, незалежно від попередніх, індивідуальних домовленостей”.

— Це означає, — сказав Аврен, обмірковуючи почуте з тією самою зваженою мудрістю, яку виявляв у кожному попередньому випробуванні, — що наша угода, попри всю її юридичну чинність, може бути скасована чи суттєво змінена простою більшістю голосів на цьому з’їзді, якщо Кресвел і його союзники зможуть переконати достатньо магістрів у “необхідності” уніфікації.

Данило довго сидів мовчки, обмірковуючи вагу щойно почутого, — новий, значно небезпечніший фронт цього конфлікту, ведений не мечем чи артефактом, а папером, процедурою, голосуванням.

— Скільки голосів нам потрібно, щоб зберегти угоду? — спитав він.

— Проста більшість, — сказав Кадмус. — Але, Даниле, я маю сумні новини. За моїми відомостями, Кресвел уже заручився підтримкою щонайменше десятьох регіональних магістрів, готових проголосувати за уніфікацію. Ще кільканадцять залишаються невизначеними, коливаючись між офіційною обережністю й особистими сумнівами щодо доцільності нашої моделі.

Морана, обмірковуючи це, тихо спитала:

— А скільки магістрів однозначно на нашому боці? — спитала вона.

Кадмус довго думав, перш ніж відповісти.

— Небагато, — визнав він чесно. — Магістра Північного округу, звісно. Можливо, три-чотири інших, чия власна регіональна політика найбільше виграла від прикладу нашого успіху. Але цього недостатньо для впевненої перемоги, якщо голосування відбудеться сьогодні.

Данило довго обмірковував цю тривожну арифметику, розум його, попри тривогу, вже почав методично розкладати проблему на частини.

— Тоді нам потрібно переконати невизначених, — сказав він нарешті. — Показати їм не абстрактну теорію, а конкретні, незаперечні докази того, що наша модель справді працює, справді рятує життя, а не просто загрожує усталеному порядку.

Октавія, слухаючи це, кивнула, обличчя її виказувало ту саму зосереджену рішучість.

— У нас є ці докази, — сказала вона. — Северинове свідчення проти Валдрена вже офіційно задокументоване. Наша навчальна програма, наші випускники, — Радован, наприклад, тепер сам учитель, доказ того, що структурований метод справді запобігає катастрофам, а не спричиняє їх.

Аврен, обмірковуючи ширшу картину, тихо додав:

— А наше дослідження Першооснови? — спитав старий магістр. — Якщо ми зможемо представити бодай частину того, що виявили останніми місяцями, — це могло б продемонструвати не тільки безпеку нашого методу, а й його наукову цінність, здатну виправдати подальше існування незалежно від політичних симпатій окремих магістрів.

Данило кивнув, відчуваючи, як план поступово набуває конкретної, дієвої форми.