Архо

Надворі було похмуро. Легкий туман вкривав вулиці та парки. Деінде пролітало пожовкле осіннє листя, а легкий вітер розносив його від вулиці до вулиці, тягнучи з собою різне дрібне сміття. В повітрі літало дивне відчуття самотності та безнадії, але ця атмосфера сірості не дуже гнітила Адама, який повертався з магазину, що знаходився недалеко від їхнього з дружиною будинку. Помірним темпом він йшов алеями крізь парк, де завжди було велелюдно. Це була така собі традиція цього невеликого містечка - збиратись на вихідні та проводити час разом з близькими та знайомими. Часто там можна було побачити, як молодь збирається разом випити кави, або батьків, які, наглядаючи за дітьми, обговорюють останні новини тижня. Він завжди дивувався тому, що яка там би не була жахлива погода, хтось та й знайдеться, щоб посидіти в тому центральному парку. Напевно те місце було найкомфортнішим для вузьких компаній або навіть усамітнення. Ця вся картина нагадала йому, що вже п'ятниця, а отже кінець робочого тижня. Ця думка ще більше підняла йому настрій. Він трохи пришвидшив свій темп, щоб встигнути принести пакунки для вечері. Безглузда, можливо, навіть дитяча звичка лишилась у нього з дитинства. Адам завжди любив солодощі, тому в його кишенях часто шаруділи різні обгортки від цукерок. Тому, коли він зустрічався зі своїми друзями, вони заздалегідь вже знали, що солодощів у його кишенях вже точно немає. Він міг навіть покепкувати з себе, дістаючи купу всякого мотлоху і при цьому, відмінно граючи роль байдужої людини, промовляв: "Беріть, все що треба, мені не шкода". Йому завжди було легко когось розсмішити, а отже посприяти зростанню свого авторитету й самооцінки. В якийсь із тих днів, повертаючись додому, він дістав пару обгорток, зіжмакав їх в одну кулю і, наче баскетбольний м'яч, поцілив прямісінько в сміттєвий бак. Ця звичка лишилась у нього і по сьогодні. Коли він заходив до двору і в руках у нього було якесь сміття або дрібна річ, якої треба позбутися, то попадання у смітник стає чимсь більшим, аніж викидання непотребу. Подекуди він йшов з роботи пару, а може й більше кварталів з обгорткою від цукерки в кишені - все для того, щоб насолодитись цим приємним моментом. Зробити це бувало, доволі складно, враховуючи відстань в чотири метри. Але досвід дається взнаки, влучне попадання з першого разу. "Любий, ти так швидко?" - вигукнула Джейн, побачивши з вікна Адама, який разом з пакунками підходив до будинку. Він сам був здивований, як так швидко дістався магазину, та вже й повернувся додому. Але не надав цьому значення відповів: - "За твого неперевершеного гарбузяного пирога я готовий на все". Так, Джейн справді готувала смачно, різноманітно та повною мірою віддавалась готуванню, що в свою чергу приносило їй велике задоволення. Навичкам куховарити вона навчилася від матері, яка дуже часто готувала за своїми старовинними збірками рецептур, які того часу за традицією передавалися дітям з покоління в покоління. Джейн перейняла все що тільки могла та вміла зробити зі страви шедевр, навіть на звичайній кухні із простим обладнанням. Сама вона надавала перевагу саме випічці та різноманітним десертам. Саме до них вона відчувала пристрасть та могла віддатись експериментуванню, що потім стало її основним джерелом заробітку та приносило непогані кошти. Адам і Джейн познайомились у коледжі, де навчалися на одному факультеті з готельно-ресторанного бізнесу. Їх зблизив однаковий світогляд. Саме після навчання вони побралися та вирішили, працюючи, докласти всі зусилля для того, щоб купити свій власний дім. Це була така собі невеличка мрія їх обох, яка здійснилася після кількох років спільної праці. Адам був середньостатистичним менеджером, а Джейн працювала адміністратором невеличкої піцерії, що знаходилась в одному з центральних районів міста. Кілька років потому вона пішла звідти, коли відчула, що прийшов час та натхнення, для створення чогось свого, тим паче, їхня мрія втілилася, тому тепер вони під своїм дахом, отже можуть не так кропітко ставитись до заробляння грошей. Того вечора вони проводили час на кухні, насолоджуючись процесом готування. Їм завжди подобалось робити якісь побутові справи разом. Це приносило їм неабияке задоволення, від якого вони ставали ще ближче, та завжди розуміли один одного з півслова.Непомітно звечоріло, та подружжя за сімейною традицією почало переглядати новий фільм жахів, який справив на обох дуже сильне враження. Вони, а особливо Адам надавав перевагу психологічним моментам у фільмі, які поступово нагнітають ту саму атмосферу жаху. Це зазвичай могли бути фільми про привидів, або дім, який хоче всіх вбити. "Це саме те, що треба", - із задоволенням сказав він. Джейн також дуже сподобався фільм, враховуючи те, що вона не завжди могла дивитись деякі сцени з нього. Їй не дуже подобались різкі моменти в фільмах, які могли її налякати, тому інколи вона просила розповідати їй те, що відбувається в епізодах. День був насиченим, тому вони залишили трохи світла в кімнаті та спокійно лягли спати.

Посеред ночі Адаму наснився короткий, але моторошний сон. Була глибока ніч. Він стояв посеред кімнати та, постійно й невідривно дивився у вікно. Його лякало те, що було поза ним, але побачити те, що знаходилось там, він був не в змозі. Лише відчувати цей страх, який постійно навіював тривогу, яка тримала його в стані жаху. Місячне сяйво ледь пробивалося поміж штор, освітлюючи частину кімнати та його самого. В нього з'явилось відчуття присутності якоїсь невідомої потойбічної сили, яка підкрадалася все ближче й ближче. Він перевів погляд на штору, яка почала хитатися, ніби хтось взяв її рукою та почав плавно розгойдувати в різні сторони. Він відчув пришвидшення серцебиття, але сам він перебував ще уві сні. В дзеркалі, яке знаходилось біля дивану, промайнула чиясь тінь. Здавалося, ніби це щось отримує насолоду та силу від людського страху. Воно грало з ним і від того ставало все сильніше. Його ноги почали слабшати та підкошуватись. Він розумів, що потроху втрачає сили. Раптом Адам почув чийсь голос, який щосекунди ставав голосніше і голосніше, поки не перетворився на крик: "Прокинься, прокинься, прокинься, зараз! Враз його очі відкрились, а стук серця, ніби під метрономом, продовжував лунати, нагадуючи про пережиті уві сні відчуття. Звучний голос ще кілька секунд лунав у його голові, поки він повністю не зрозумів, що прокинувся. Він різко підвівся з ліжка та став на ноги, щоб на сто відсотків переконатись, що це вже не сон. Напевно, це був один із тих снів, про які можна сказати, що він був майже реальний. "Ще й не таке присниться після фільму жахів" - подумав він собі. Ця думка змусила його злегка всміхнутися, але, вставши, він одразу відчув гострий біль у правій частині голови. Він був такий різкий, що це змусило його взятись руками за голову. Він відчув легкий холод на своїй шкірі. Це були краплі крові, які повільно стікали з вуха. Дивне відчуття в ньому почало посилюватись. Це було схоже на свербіж, який іноді переростав у шум, який здавався нестерпно-гучним у нічній тиші кімнати. В цю мить Адам остаточно зрозумів, що в його голові щось сидить. Він щосекунди відчував ці бридкі маленькі лапки, які ковзали його шкірою. Наче воно деручись, намагалось всіма силами вийти з його голови. Але найстрашніше, як йому здавалось, воно не шукає звичайний вихід, а намагається знайти, або ще гірше, створити власний коридор в його мізках. Адам завжди старався не піддаватись паніці і намагався контролювати ситуацію та спокійно розбиратись з проблемами. Та чомусь тоді він подумав, що ми досить легка здобич для інших. Насамперед нас так легко і просто було вбити. Сама по собі людина була, на його думку не на першому місці в еволюційній складовій. Зуби, які постійно кришились та випадали, не говорячи про м'ясо, яке ми нормально не перетравлюємо. Так, ми точно не хижаки в цьому буденному світі. А особливо коли спимо. Беззахисні, соні, та слабкі істоти, які більше ніж інші знаходяться в постійному ризику. Ризику бути вбитим, людиною чи кимся іншим. Він тихо ступав по дерев'яній підлозі йдучи до ванної. Може ця маленька потвора покаже себе при світлі, або коли я втоплю її водою, прямісінько там всередині. Але наступивши на одну з дерев'яних половиць, яка з писком пролунала по всьому коридору, він завмер, та повільно прибрав ногу для того щоб не поширився ще більший звук. Треба замінити цю кляту доску - тихо вимовив він. Та сміливо рушив далі по коридору. Але саме в цю мить його відволік скрип дверей, який пролунав з їхньої кімнати. Джейн, це ти? - промовив в пів голосу. Але у відповідь була тиша. Зупинившись, він вирішив піти в сторону кімнати, щоб перевірити чи все добре. Коридор, по якому він йшов, ледве освітлювався. А в ночі світло в їхньому домі могло бути тільки від деяких приладів та світильника, який був саме в тій кімнаті де вони спали. Ще пару раз він покликав свою дружину по імені, як почув глухий стук вже у ванній. Стук був досить сильний і різкий. Він нагадував, наче хтось сильно вдарив рукою по стіні. На секунду це збило його з пантелику і він подумав що хтось пробрався до них в дім. Але годі чекати, треба піти до Джейн та переконатись що з нею все гаразд. Адам різко повернувся в сторону їх кімнати, яка знаходилась за кілька кроків від нього, але здригнувся від того що Джейн стояла вже поруч біля нього. Любий, все гаразд? -тихим, але злегка тривожним голосом промовила вона. - Чорт, ти так зненацька, я навіть не бачив як ти вийшла. - Вибач що злякала, я не нароком, голос Джейн був ще напівсонний. Я в нормі. З тобою все гаразд?! Я звав тебе, ти не чула?! Ні, я тільки що прокинулась, снилось щось дивне, потім глянула що тебе немає і вирішила піти до тебе. У Джейн завжди була надмірна тривога, а особливо якщо це стосується здоров'я Адама. Вона змінилася після того, як ще в ранньому дитинстві, побачила як граючись на майданчику, її сестра упала з дитячої гірки. Пару хвилин, а може й більше вона перебувала в шоковому стані. Не кожна дитина нормально відреагує, коли побачить відкритий перелом ноги. Проте їй ще знадобився час, щоб відпустити свою провину як вона вважала, за те що не змогла відразу покликати батьків на допомогу.
Пройде ще декілька хвилин, після чого вони обоє будуть шоковані від того що станеться. Адам розповів Джейн що трапилось і вони обоє зайшли в кімнату та включили світло. Він знов відчув неприємний біль, який почав зростати з кожною секундою. А ця потвора що знаходилась всередині нього постійно нагадувала про себе повільним повзанням в його голові. Адама охоплювали постійні думки про те, що щось живе може жити у твоєму мізку, а ти не здогадуєшся на стільки воно потворне, нагнітали ще й без того тривожну атмосферу. Скоро вони мають побачити мерзоту, яка вилізе на зовні та покаже себе. Він поглянув у дзеркало і почав уважніше придивлятися. Він відчував як ці маленькі лапки швидко перебираються та підлазять все ближче і ближче. Джейн підійшла на стільки близько що від побаченого відкрила рота. Чорний павук, розміром з ніготь мізинця прудко вилазив з вуха, та не давши ретельніше роздивитись його, пустив павутину та почав спускатися вниз. Приголомшений Адам ледь встиг підчепити рукою павутиння, та кинувши в бік, сходу розчавив його ногою. Все, йому кінець - вигукнув він. Джейн видихнула з полегшенням. Ти як? - запитала вона, та в її голосі ще відчувалась тривога та занепокоєння. Так, я в нормі..вже в нормі. Павук лежав розмазаний по підлозі на стільки, що впізнати його було вже не реально. Весела ніч видалась нам, мінус один павук, плюс одна фобія - намагався пожартувати Адам. Але сам розумів, що після побачиного, заснути буде набагато важче. Цей насичений день нарешті закінчився. Перед тим як заснути, вони ще довгі години говорили про сьогоднішнє, та згадували різні моторошні історії, подібні цій.
Наступним днем за сніданком вони як завжди обмірковували подальші плани, та не могли оминути того що відбулося цієї ночі. - Мені досі моторошно, сказала Джейн, потираючи свою руку від пупирців, які з'явились у неї майже відразу після цих слів. Ти напевне більш ніж я перейнятися цим - відповів Адам, хоча не можу сказати що це не залишило слід і на мені. До речі ще раз дякую тобі за підтримку, це важливо для мене. Треба відволіктись та сходити в супермаркет, купити щось для дому - сказав він. Так, я майже забула що сьогодні нам треба багато чого придбати. Час плинув непомітно, Адам та Джейн насолоджувались своїм вільним часом разом. По дорозі в супермаркет, вони зустріли знайомого, який їхав на велосипеді до заміського парку та помахав їм рукою. Але коли Адам поглянув в його сторону, то побачив що обличчя Марка було зовсім не людське. Очі його перетворились на пусті чорні плями, наче діра яка поглине все на своєму шляху. Його обличчя в мить почало обвисати, а рот почав відкриватись на стільки широко, що в реальності він давно вже зламав би собі щелепу. Але для Адама це відбувалось в реальності. Все було ніби в повільному русі, наче хтось вселився в нього та сповільнив хід у часі та просторі. Але в одну секунду все змінилось, коли Джейн помітила що щось не так. - Любий, з тобою все добре?- запитала вона з відчуттям нерозуміння, - Ти це бачила? Бачила ці очі? - майже викрикнув він. Їх просто не було Джейн! Він почав мацати своє обличчя, щоб пересвідчитись чи це насправді відбувається з ним, та чи його тіло не почало трансформуватись в щось інше. -Я добре, відповів він витираючи наступивший піт зі свого лоба, все добре Джейн. Просто..просто я напевне перенервував, сам цього не помічав, але мені напевне вже показується різне, те що не є реаль.. Адаме - перебила вона, я переживаю за тебе, вона взяла його за руку, щоб заспокоїти. -Так я знаю, гадаю я просто перенервував, сам цього не помічая. Напевно підсвідомо, воно якимсь чином вплинуло на мене. Як тобі ідея піти, та щось вибрати солодке на сьогоднішній вечір? - запитав він, Заїсти цей день? - посміхаючись відповіла вона. Але Джейн й надалі відчувала занепокоєний стан свого чоловіка, та не подала вигляду на те. Але сама вона готова була вже піти до лікаря, щоб якомога найшвидше пересвідчитись в тому що її коханого нормальний стан. Та стримуючи свої емоції, Джейн вирішила дарма не панікувати та відволікти чоловіка побутовими речами. Сміючись вони зайшли до супермаркету, який був дуже популярний в їхньому окрузі. Вони проходили крізь товарні стійки, як різко в Адама почало крутитись в голові, він трохи відстав від Джейн. Перед очами все почало мерехтіти, а тіло здавалось стало наче некерованим та слабким. Він різко побачив як по стінах почали повзати тисячі маленьких павуків, наче це був муравейник, який ставав все більше та більше. Ніби павучий вулкан, який викидав з себе всю темну мерзоту яка сидить в самих темних надрах землі.
Адам! Адам! Що з тобою?! Джейн хвилини пів намагалась достукатись до нього. Ніби крізь сон він почув її голос та прийшов в себе. Джейн, я ніби, ніби бачив цих клятих павуків, ти знов не бачила їх? На стінах, їх тисячі, це ніби все в голові, але я напевно знов плутаю все з реальністю. І тільки коли приходжу в себе, тільки тоді розумію що все не насправді, все це тільки в уяві. Адаме, це вже не жарти, тобі треба негайно відпочити, взяти пару вихідних як мінімум, подивитись на свій стан. А взагалі, краще піти до лікаря. Джейн ледве стримувала емоції, які переростали ледь не в істеричний крик. Це вже не вперше розумієш, я не хочу, щоб з тобою щось трапилось! Джейн була на стільки емоційно стривожена, що від того у неї почало трясти руку. Адам сам розумів на скільки все далеко зайшло. Тепер він намагався її заспокоїти. Ми разом відпочинемо, скільки треба. Я відразу зараз зателефоную на роботу та скажу що мене в подальший час не буде, поки не оздоровію. Це трохи заспокоїло її, але вона не могла повністю дати собі розслабитись. Тепер вона чекає наступного разу, коли ці видіння знов проявлять себе в уяві Адама. Вони вийшли з супермаркету, та пішли прогулятись містом. Сонячний день на деякий час забрав всі турботи та страхи. Адаму ставало все краще, та він по трохи почав приходити в себе. Джейн майже не зводила очей з чоловіка, але на щастя йдучи додому, нічого дивного не трапилось. Настрій піднявся у обох них. Гуляючи, вони згадували різні історії з дитинства, навіть ті які вже не один раз могли обговорювати їх та жартували над ними. На кілька годин вона навіть забула про те що відбулося. Та час від часу в її голові пробивались думки про останні дні.
В ночі пішов ливень, який неперервно грохоча по стріхах відволікав Адама від думок. Від всього того, що останнім часом відбувалося в житті його та Джейн. Все в твоїй голові, раз через раз повторював він собі, щоб якось відігнати від себе погані думки. Але помисли про павуків і взагалі про все те, що останнім часом уже не видавалось просто дивним, все більше і більше поглинало його. Ніби щось темне та невідоме повільно овивало його своєю павутиною, обплітаючи з усіх сторін його душу. Намагаючись заснути, він по трохи почав розслаблятись та відчув що вже дрімає. Але його різко розбудив чийсь невідомий голос. Голос, якого він ніколи не чув раніше. Наче хижий звір який вселився в людське тіло та намагався залякати свою жертву. Страшне те, що він не міг зрозуміти, чи це було в його голові, або десь в самому домі. Тримай здоровий глузд Адаме, все під контролем, кожної секунди він повторював знов і знов. Може це все насамперед не реально, може це лише слухова галюцинація, або я просто остаточно з'їхав з глузду. Йди, йди туди де темно, наростаючий та хриплий голос доносився до нього. Не в силах більше терпіти, він не знав як краще зробити, піти в коридор чи удати що цього не існує. Та це щось неперервно нагадувало про себе знати. Наче неземна істота вселилась в людське тіло, а її первинні та темні відголоски можна почути в цих звіриних, нелюдських ричаннях. Але його бажання все закінчити, було більшим, аніж страх чогось невідомого. Набравшись сили та взявши ліхтар він різко піднявся з ліжка та вибіг зі спальні в коридор, де, на його думку міг лунати голос. Але там нічого не було. Пустий, темний коридор, в якому без світла ледь можна було розгледіти стіну яка знаходилась в кілька метрів від нього. Все так само зникло, як і почалось. Він вимкнув ліхтар та з полегшенням видихнув. З цим і повільно зникав страх. В голові ще мерехтіло та крутилися дивні образи, ніби він тільки що прокинувся і не розумів що сталося. Щоб не тривожити Джейн, він вирішив не будити її. Тим паче що нічого немає. Він переймався тим що ці галюцинації не покидають його. Згадуючи те що йому говорив батько в дитинстві, коли Адаму снилось щось погане, або коли його щось тривожило. Сон все забере синку, все погане, все те що тебе може налякати. Всі ті речі яких ти боїшся, нічого не існує. Це в нашій голові Адам, все там. Ці згадані слова трохи заспокоювали його і пояснювали все простим емоційним перенавантаженням. Треба скинути все з себе, повторював він як вивчену мантру. Його думки сновигали на стільки швидко що по трохи почали його зморювати. Зіниці стали нестерпно тяжкими, які він вже не в силах був тримати на рівні погляду. Тому очі почали повільно закриватися. Ще кілька разів він стомлено поглянув у вікно, поки остаточно не віддався сну.
Наступного ранку Адам прокинувся від аромату смачного сніданку. Це були його улюблені бельгійські вафлі, якими він полюбляв снідати зранку за чашечкою кави. Доброго ранку люба - ще трохи сонно сказав він. Ти як раз вчасно, посміхнувшись - відповіла Джейн. Дякую за сніданок, це як раз саме те що треба. До речі, ти не чула нічого дивного вночі? Крім твого храпу Адаме, ні не чула. Поперхнувшись від сміху, він на пару хвилин відволікся від всіх тих ранніх подій. А щось було? - запитала вона. Чомусь саме зараз він вирішив розповісти все що відбулося. Взагалі гадаю після того всього, напевно в мені щось змінилось - він поглянув на Джейн. Адам, трохи тривожно сказала вона, лагідно проводячи рукою біля його обличчя. Останнім часом я не могла не думати над тим що відбувається, але до кінця не була впевнена і мала сумніви до цього, гадала що все пройде. Але ти ж знаєш як я переживаю за тебе. Будь ласка, я знаю що це для тебе в новинку, але я дуже хотіла б щоб ти сходив до лікаря, а саме до психотерапевта. Джейн гадала що реакція її чоловіка буде досить скептичною, але напроти. Я згоден, майже відразу з повною рішучістю відповів він. Так, я знаю ще це чути від мене дивно, але я вже сам морально не витримую, тому треба з цим всім покінчити. Тим паче в мого напарника є знайомий психотерапевт. Говорять що він не поганий спеціаліст. Дуже добре - відповіла вона. Я вірю в тебе любий, все налагодиться. Так, ми впораємось відповів Адам, разом. Відразу набравши лікаря, він записався на якомога найближчий час.
Зібравшись, після обіду він все ж таки вирушив на свій перший сеанс з психотерапевтом. В голові крутились різні думки, та і про той голос що він чув, та про того павука від якого почало все це відбуватися. За пів години він вже сидів у приймальні і чекав своєї черги. Добре що тут ніхто крім мене не сидить, подумав він. Зараз напевно в мене не найкращий вигляд - подумав він. Його нога почала відбивати такт по підлозі. Та через пару секунд він зупинився. Адам згадав як його напарник щось говорив про бібліотеку в якій було багато цікавої містики. Він базікав цілі дні про неї, важко було не запам'ятати. Він дуже любив читати саме цей жанр в літературі. Це краще за ліки відволікає від буденності та реальності в якій буває складно знаходитись. Так, треба негайно туди сходити, тим паче я прийшов зарано до лікаря, тому ще є час, щоб встигнути. Вона знаходилась недалеко від лікарні, тому через десять хвилин він вже був біля входу. Зайшовши в середину він побачив як на стільці сидів бібліотекар та читав якусь книгу. Це був літній чоловік, років за сімдесят. Він був одягнений в білу сорочку на якій була приталена жилетка, яка були популярна в 50-ті роки. Чорні вигладженні штани, та сучасні класичні туфлі. Доброго дня, знявши окуляри і трохи приставши, сказав чоловік. Це був один із тих голосів, які завжди було приємно чути. М'який та теплий тембр, від якого віяло затишком та рідним домом. Адам подумав що було б непогано з таким цікавим голосом озвучувати фільми, або аудіокниги. Так, будь ласка, підкажіть, мені потрібні книги, напевно вас це здивує, всі книги в яких описуються павуки, які пов'язані з містикою. Зовсім не здивували, а напроти, зацікавили, усміхнено відповів чоловік. Мені вже за сімдесят, я багато що бачив в житті, навіть такого у що важко повірити. Завжди, якщо в бібліотеці у мене запитують знайти щось рідкісне, то я сильно захоплююсь цим. Адже, відчуття коли ти знаходиш те що шукаєш, досить приємне. Напевно це одна із моїх дивностей, але поки що, на щастя це нікому не заважало. Давайте подивімось, що у нас є. Пройшло не більше десяти хвилин, як він витягнув пару старих книг, де одна із яких була взагалі без обгортки. Це були книги про павуків, демонів, та різні історії давніх народів світу. Надіюсь в цих книгах ви знайдете те що шукаєте - посміхнувшись сказав бібліотекар. Подякувавши, Адам пролистував книги сторінку за сторінкою, намагаючись знайти хоч якусь потрібну інформацію. Древні види павуків, велетенські павуки, містика навколо павуків. Там було все, але не те що він шукає. З кожною секундою він наче втрачав сили. Його тіло значно почало слабіти, а в очах весь час мерехтіло. Воно не давало йому нормально сконцентруватись. З кожною хвилиною він відчував як все більше почав втрачати себе. Наче тисячі павуків лізуть зі своїх бридких кублів і кожен впиваючись в нього, витягує останні сили. Але в безнадії щось знайти, Адам на одній із сторінок книги, помітив дивний образ. Він мав вигляд подібний до людського сходження, а ніж можна було сказати що це повністю павук. Але не можна було сказати що це повністю людина чи навіть тварина. Скоріше це був вигляд істоти, яка могла б бути в якомусь фентезі фільмі. Низ його більше був схожий на перевертня. Мерзенні та волохаті копита. Від його туловища йшло шість бридких лахматих кінцівок. А голова була майже повністю схожа на павучу з багатьма маленькими очима. Це була книга давніх народів світу, від яких лишились тільки обряди та вірування, а сама інформація про них як написано, була давно втрачена. Саме зараз Адам згадав, що останніми днями він бачив цю істоту у своїх снах. В цій демонології описувався один із наймогутніших демонів - Архо. Раз в десять років він приходить у цей світ у вигляді чорного павука. Приходить, щоб заволодіти людським тілом та повільно зводячи з розуму вбити свою жерту. Коли наступає ніч, він пролазить в голову та заволодіває людським розумом. А кожна душа буде назавжди слугувати у його легіоні. До сих пір він не міг повністю повірити у те що відбувається саме з ним. З іншого боку його переповнювали емоції, що він все-таки на правильному шляху і ймовірно знайде відповіді на свої запитання. Він гадав що в кінці сторінки буде щось на кшталт жертвоприношення, або чогось іншого. Але напроти, цей народ вірував в те, щоб зупинити демона Архо, поки ще той повністю не оволодів душею та тілом, треба зробити написи на тілі у вигляді шрамів. Ця мова була давня та незрозуміла, тому навряд чи хтось міг розшифрувати те що було в ній написано. В цей момент йому зателефонувала Джейн. Стривожена, вона запитала як він, так як лікар говорив що його не було на сеансі. Адам розповів про книгу, та про його догадки. Джейн, я розумію що все це звучить божевільно, але все сходиться. Я сам в це не хотів вірити до останнього, та цей демон, мої помутніння, павук. На останньому слові Джейн його перебила. Заспокойся, ти пережив емоційне потрясіння, та тепер намагаєшся знайти причину в містиці. Я прошу лише сходити до лікаря, а потім ми разом будемо вирішувати що роботи далі. Їй все-таки вдалося переконати його. Адам і сам розумів що це краща ідея, а ніж дати вирізати на собі якісь незрозумілі ієрогліфи. Йдучи до лікаря він відчував як в ньому з кожною хвилиною згасало все людське. Навіть його помисли ставали де далі темними та незрозумілими. Він сходив з розуму. Тепер той голос йому нашептував що вже час наближатися. Зайшовши в приміщення він сів, щоб прийти в себе та протерти очі, щоб пересвідчитись у тому що він зараз бачить. Та відразу встав коли побачив напис кров'ю на стіні біля кабінету. "Він іде, він все ближче, душу й тіло забере, мерщій ховайся швидше, демон Архо вже іде". Від страху його зіниці стали не виразно великими. Адаме? Адаме? - це ви ? Його відволік голос лікаря. Так, це я - розгублено відповів він. Але коли поглянув на стіну, то вже нічого не побачив. Пройшовши до кабінету, лікар відразу прийнялась до роботи. Вона розпитала його як все почалося, про його стан тоді і на цей момент. Він відповідав на диво спокійно, та як їй зважалось трохи награно. Розповів про всі подробиці що сталися з ним окрім книги яку нещодавно знайшов. Але лікарь не знала, що на цьому сеансі Адама в його тілі вже не було. Там було все те темне що довгі роки ховалося в потойбіччі. Те, що роками чекає на свою нову свою жертву. Лікар виписала йому заспокійливе, антидепресант, та зволіла відпочивати вдома кілька тижнів, навідуючись два рази в неділю до неї на сеанси. Йдучи додому, не надовго в ньому пробивалися людські думки та інколи він сам приходив до тями, але це було не більш ніж кілька секунд. Пітьма була сильніша за нього. Це вже не був той Адам якого знала Джейн. Постійно чекаючи, вона ходила з кімнати в кімнату, поглядаючи у вікно. Тільки-но подумавши щоб зателефонувати йому, вона побачила з вікна як він заходить у двір. Вона відразу помітила, що з ним щось не так. Це навіть не було пов'язано з тим, що він не кинув ту зіжмакану обгортку від цукерки в урну. Це відображалось в його ходьбі та поведінці. Вона була не природна для людини. При ходьбі його ноги трохи підкошувались. А праве плече, наче при обсесивно-компульсивному синдромі підіймалося то вверх то вниз. Вона затамувала подих. Але з усіх сил намагалась заспокоїти себе. Почувся скрип дверей. Ввійшов Адам. Як ти себе почуваєш Адаме? Я сильно переживала за тебе! - тривожно сказала Джейн підбігши до нього. Вона намагалась не показувати свої емоції, бо не знала на скільки її чоловік був психічно здоровий. Привіт люба - холодно промовив він. Підійшовши до неї, він розпустив руки для того, щоб її обняти. Вона поглянула на обличчя Адама, на якому була усмішка психічнохворого злодія, який от от майже доб'ється свого. Їй не залишається нічого як підіграти йому. Тому зробивши пару кроків до нього, вона кинулась йому в обійми. Адам притис її на стільки міцно до себе, що їй стало важко дихати за такого натиску на грудну клітину. Нічого Джейн, все скоро закінчиться - промовив він таким же безпристрасним тоном. Це вже точно не був її чоловік. Це було щось інше. Їй здавалося що в нього відібрали душу, а на її місці були лише фізіологічні потреби. Не розуміючи що робити далі вона на ходу вигадала що їй треба доготувати вечерю. Адам послабивши натиск відпустив її. Джейн намагалась не дивитись в ті скляні та пусті очі, які наче дивилися крізь неї. Повільно вона відходила від нього в сторону кухні. А він ледь тримаючи своє тіло, наче в ньому була не одна склянка темного пива, шкандибаючи поповз до кімнати. Наважившись повернутись до нього, вона лише побачила як пальці на його руках виверталися в різні сторони. Наче в цей момент без перестанку його тіло било шаленим струмом. Жахливі думки крутились в її голові. Що робити далі?..Як повернути Адама? Та одне вона знала остаточно. Побачене сьогодні точно не дасть їй спокійно заснути у цю ніч.