Архінекромант, безстрашний лісоруб і кровожерливий ліс

Добі та Вазиль йшли до кордону з польським королівством, вони йшли через ліс та знайшли невелике поселення, поруч із шахтою.

— Вазиль, який у тебе план, щоб збільшити нашу чисельність?

— Добі, ти копія номер один?

— Ага, я найперша маріонетка, усе для найкращого друга, — сказав Добі вголос і подумав, — усе одно правди ти не дізнаєшся.

— Гаразд, мій план був — зібрати моїх друзів, яких я знайшов за часи мандрів.

— А яким чином ти запевниш їх іти до закляття, а не від нього?

— Я ще думаю над цим.

— Пообіцяй їм членство в ордені.

— Ти серйозно? Ти приймеш усіх охочих?

— Якщо договір із князем не обмежить чисельність ордену, то так, не переживай, щось піде не так, то спихнемо вину на князя.

— Керування орденом погано впливає на тебе.

— Викопування могил також, тому їх копають скелети, а обіцянки будеш робити ти.

— То, можливо, ми викрадемо кількох людей, та зробимо їх скелетами?

— Я не буду робити подібні жахіття.

— Вітаю вас, старі знайомі, як поживаєте? — привітався Вазиль.

— Відтоді, як ми збудували тут хутір, життя, справді, сяє, князь із нас, навіть, податки не збирає, — сказав староста, що виглядав вкрай блідим та сірим, хоча його рухи були енергійні, — Чарівно, тут така справа, скоро все ваше село може бути знищене, та мені потрібна ваша допомога, для того, щоб спинити це.

— Нам потрібна твоя допомога в одній справі, тоді ми долучимося до тебе.

О ви, певно, жартуєте, — подумав Добі й почав шепотіти Вазилю, — п-с-с, а ти коли з верховним вампіром встиг подружитися?

— Замовкни й слухай, що тебе просять, — проігнорував слова Добі Вазиль.

Наступного дня Добі приніс потрібні інструменти.

— Ти маріонетка номер 1? — спитав Вазиль у Добі.

— Так.

—  Місцеві, після збору інструментів послали нас та відмовилися співпрацювати. Чому ми повинні так страждати, через те, що люди нас ненавидять?

— Чому має менше значення, важливіше лише те, як це припинити.

— Коли на нас напали, ви казали те саме.

— Бо це була правда.

— Іноді, я не розумію чи ви говорите серйозно, одного разу ви розказували, мені, що в бордель в ордені монашок, був би хорошим закладом, ти сильно продавлював ідею заснування релігії, яка буде мати такі церкви.

— Я не пам’ятаю такого.

— Перший трактат Шалдартанізму — вашим вівтарем для Шалдартанізму може бути те, що ви забажаєте.

— Гаразд, гаразд, перестань, ще не вистачало, щоб мене, як єретика повісили на одному з дерев.

— Ніколи не думав петлю скелетам на шию вішати, як дизайнерське рішення.

— О, я всередині офіцерів ладан запалюю, щоб виглядало, наче в них дим із голови йде, чим простий пастух може мені допомогти?

— Я не знаю, де можна дістати вам поплічників для походу…

— Це не так уже складно гаразд, тоді будеш допомагати мені збирати пожертвування в місцевих правителів нечисті.

— Справді?

— Ні, це погана ідея, якщо правитель нечисті став відомим, то його дуже швидко знищують дворяни, що оточують його?.

— О, я згадав, пішли покажу вам у цей ліс.

— Коли ти забув, що ми йдемо по чіткому напрямі? Модифікувати жарт)

 У лісі росло багато ялинок, поруч із тисячолітніми дубами стояли ягідні кущі.

— Що це за ліс? Тут стільки ягід, — сказав Добі, зірвавши одну, вона була райдужною та переливалася на сонці. 

Пробігла ящірка, її хвіст почав іскритися, як тільки вона побачила Вазиля. Один зі скелетів стрибнув на ящура, а ящур заплутався у скелета в ребрах.

— Ці ящури будуть могутньою зброєю, ми можемо вішати їх на кінці зброї, — гордо сказав Вазиль.

— Після відродження скелет цього ящура не буде призивати мені жодного струму, вони повинні бути в живому вигляді, або недавно померлі. Вазилю, дерево позаду тебе завжди мало таке довге коріння?

— Що? Чекай, воно встало.

— Нашої смерті весь ліс хоче.

Дерева вставали й одне з них розпустило коріння і схопило копію Добі. Вазиль замахнувся колуном…

— Вазиль, не знаю, за що, проте пробач.

 …та відрубав коріння, що схопило Добі.

Під час мандрів він працював лісорубом, — думав Добі.

— Як ви здихувалися цих дерев раніше? 

— Ми, просто, збиралися лісорубами та зрубували, що могли, потім підпалювали дерева, ми їх навіть нікуди не відвозили просто потрібно було знищити трохи природи, щоб природа не знищила нас.

— Які у вас правила, якщо ви опинилися в центрі лісу оточеними деревами?

— Не опиняться в центрі лісу.

Зараза, гаразд, мої маріонетки оточені, нас оточили дерева, на маріонеток чхати, проте Вазиль, — думав Добі.

— Гаразд, тоді вперед, спробуємо зрубати це дерево.

Маріонетки завдавали удари один за одним, проте дерева, просто не падали, здавалося, що вони не відчували ні болю, ні страху.

— Це все безтолково, ми їх до вечора рубати будемо, нас просто передушать.

— Тоді в мене є краще рішення, ви продовжуєте сутичку, а я підпалюю ліс.

— Ого, це точно буде видовище давай, уперед.

Поки Вазиль порався з кресалом, то Добі став на захист.. Найбільшому скелету Вазиль віддав колун та той рубав коріння, дрібніші ж скелети ходили навколо дерев та штрикали їх тим, що могли, проте цього було достатньо, щоб відвернути увагу дерев від пожежі.

— Гаразд, я розвів багаття.

Дерево відразу впало на багаття і затушило його. Один ящур вдарив копію добі, проте це не мало жодного значення, Добі схопив цю ящірку за хвіст та кинув у сторону дерев, наче смердючу шкарпетку. Добі легко ухилявся від ударів дерев, проте кожен удар лише дряпав кору, він намагався розвести багаття ще разів десять, Вазиль виснажувався, а сонце вже починало сідати. Добі зумів запевнити виснаженого Вазиля відійти на пагорб, вони ледь забралися, Маріонетки Добі були переможені, а Вазиль впав без свідомості на вершині пагорба.