Архінекромант, боягузи й шарлатани

— Відьмо, хіба в тебе немає людського імені?

— Я тепер почесна бояриня, і мене запросила на бенкет у Валахію, можливо, мені варто придумати щось модне, західне, знаєш, Луїза красиве ім’я.

— Я тебе буду називати Лонлінес.

— О, це значить щось круте?

— Так, це значить, що ти слідуєш беззаперечно своєму шляху, попри думки оточуючих.

— Гаразд, я тебе просила не тягнути озброєний ескорт, ти мене послухав?

— Клянусь своєю душею, що так.

— Я чула історії, що деякі люди люблять служити вампірам, в обмін на обіцянки вічного життя, проте вони часто стають маріонетками, що не можуть порушити волю своїх хазяйок.

— Можливо, вони служать цим леді за їх красу.

— Ти бачив колись вампірів?

— Вони люблять носити дорогий одяг та вони вибілюють свої обличчя, це має певний шарм, вони також люблять парфуми.

— У тебе голос звучить вище, чим зазвичай? Так, проте вони з радістю висмокчуть усю твою кров і ти помреш.

— Ти намагаєшся мене заохотити чи спинити?

— У тебе дивні смаки…

— Просто не варто перейматися цими вампірками, я буду говорити, а ти сиди мовчки.

Лонлінес зайшла, та її відразу обійняли кілька вампірок та повели в сторону.

— Чекай. вони неймовірно сильні, — сказала Лонлінес.

— Ой, леді ви перебільшуєте нашу силу, не переживайте, ми зможемо про вас потурбуватися.

Копію Добі, вони лишили без уваги.

Може їй варто було щось зчаклувати? О, бенкет, хах у мріях дворяни напевно живуть щоденними бенкетами, мені потрібно трохи менше, стоп, а що саме мені потрібно? А точно знищити кристал. А після… — подумав Добі.

— Хіба ви не повинні глядіти монастир, — спитав Добі в настоятельки монастиря, що забула щось на балу вампірів у Валахії.

— О, ні, тобто, що ви тут робите?

— Некроманти люблять спілкуватися з нечистю.

— Некроманти це просто смертні, які поміняли час та життя на уміння призивати мертвих.

— О, тобто ви бачили всіх некромантів?

— Усіх, кого я бачила були такими.

— Погляд може бути оманливим.

— Ти про себе говориш? М, я б хотіла сказати щось грубе, проте я не можу, слухай, а зніми свою маску я хоч подивлюся на тебе.

— Я не можу, це лише моя маріонетка, зараз я знаходжуся в іншому місці.

— О, тобто ви прийшли прости допомогу у Валаських вампірів?

— Ви вже знаєте про похід?

— Звісно, знаю, я прийшла та потягнула за деякі ниточки, щоб допомогти вам.

— Проте ні…

— О, так ці прохання про допомогу будуть скасовувані, якщо ми не зустрінемося.

— Ви шантажуєте мене, заради побачення?

— Ні, я допомагаю, бо недолюблюю Куршака, а тебе я шантажую заради побачення.

— Це нічим не відрізняється від того, що я сказав…

Світло в кімнаті погасло.

— Що це значить? — спитав Добі.

— Ховайся, почалося полювання.

Вампіри повтрачали здоровий глузд, повсюди порозліталися сотні комарів, а Добі схопили за руку та потягли його звідси. Вони зачини двері та сховалися в одній із кімнат.

Хм, чесно кажучи увага ніколи не буває зайвою. Ну буде вона смоктати кров у всіх хто підійде до мене, ну почне вона знищувати усіх хто сподобався мені, ну закриє вона у підвалі, бо любить, а як вершина кохання уб’є мене, щоб ніхто інший мене не торкнувся. Хах, ні дякую, 

— Діло не піде, ми йдемо рятувати мою компаньйонку.

— Це справжнє самогубство, без маріонеток ти нічого не вдієш.

— Чхати, тоді покажи мені вихід.

Сказала копія Добі вийшов із-за захисту дверей та побігла через комарів. Вони ігнорували каркас без крові.

Добі знайшов Лонлінес — це було нескладно, кілька вампірок, порвавши дорогий одяг та змінившись на кривавих чудовиськ, вилетіли з кімнати, а з них йшла пара, наче їх вдарили струмом. На додачу кімнату почав заповнювати дим, бо хтось на куражі запалив фортецю.

— Хто це зробив? — спитала Лонлінес.

— Здається, що це був я, — сказав Добі.

Все одно власник фортеці козел, а вампірам варто заспокоїтися — подумав Добі.

На фоні вогню, під крики вампірок, що намагалися висмоктати кров один в одного.

— Привіт, нам потрібно звідси забиратися, — сказав Добі, наче хтось просипав сіль, — Нам не потрібна така нечисть у союзниках.

— Можливо, ти правий, проте багато людей віддають свою кров добровільно, а вампіри випивають достатньо, щоб не вбити.

— Тоді ми просто почекаємо, поки полювання завершиться?

— Так, Добі, я давно хотіла спитати, проте звідки ти прийшов? — Лонлінес поставила один стілець та сіла в інший навпроти.

— Я прийшов з іншого ордену, — Добі все ще стояв, він видивлявся вампірів, замість того, щоб дивитись Лонлінес в очі.

— Так, і потім тебе вигнали, а потім захопив владу, проте я не сильно знала, ким ти був до цього всього.

— Тим ким і зазвичай беруть у такі ордени. простою сиротою купленою, бо селянам не було, чого їсти.

— Це я теж пам’ятаю, проте ти умієш контролювати тисячі мерців.

— Кожен так може, з достатньою практикою,

— Скільки потрібно практикуватися, щоб мати можливість призвати подібних чудовиськ?

— День, два, проте я ніколи не питав, яким чином ти опинилася в болотному містечку.

— До чаклунок по різному відносяться, я мандрую та питаю, кому можуть знадобитися мої послуги, мені вистачило придворних інтриг та я захотіла відпочити, проте потім прийшов ти.

— Як ти взагалі стала чаклункою?

І ти точно знаєш магію? — подумав Добі, — хоча вона вигнала тих вампірок, її магія призивати кип’ячену воду?

— Одна мандрівна чаклунка поселилася в хижі та їй під двері, як підношення віддали дитину, цією дитиною була я. Відьма не зуміла знайти батьків, бо всі відмовлялися від права мати дитину.

— Я б хотів завітати до дому твоїх батьків.

— Це було б дивно, бо моя мати все ще жива, думаю, вона це зрозуміє неправильно.