Архінекромант, боягузи й шарлатани

Зоряне небо, перед входом до фортеці у Валахії

— Відьмо, хіба в тебе немає людського імені?

— Я тепер почесна бояриня, і мене запросила на бенкет у Валахію, можливо, мені варто змінити  ім’я на модніше, західне, знаєш.

— Як тобі Сайленс?

— Що воно значиться?

— Мовчазна, наче.

— Не сильно мені б хотілося такою бути.

— Я тебе буду називати Лонлінес. 

— О, це значить щось круте?

— Так, це значить, що ти слідуєш беззаперечно своєму шляху, попри думки оточуючих.

— О, мені подобається, до справи, я тебе просила не тягнути озброєний ескорт на бенкет, ти мене послухав?

— Клянусь своєю душею, що так.

— Я чула історії, що деякі люди люблять служити вампірам, в обмін на обіцянки вічного життя, проте вони часто стають маріонетками, що не можуть порушити волю своїх хазяйок.

— Можливо, вони служать цим леді за їх красу.

— Ти бачив колись вампірів?

— Вони люблять носити дорогий одяг та вони вибілюють свої обличчя, це має певний шарм, вони також люблять парфуми.

— У тебе голос звучить вище, чим зазвичай? Так, проте вони з радістю висмокчуть усю твою кров і ти помреш.

— Ти намагаєшся мене заохотити чи спинити?

— У тебе дивні смаки…

— Просто не варто перейматися цими вампірками, я буду говорити, а ти сиди мовчки.

Лонлінес зайшла, та її відразу обійняли кілька вампірок та повели в сторону.

— Чекай. вони неймовірно сильні, я розберуся лиши мене. — сказала Лонлінес.

— Ой, леді ви перебільшуєте нашу силу, не переживайте, ми зможемо про вас потурбуватися.

Копію Добі, вони лишили без уваги.

Може їй варто було щось зчаклувати? Ну, слово жінки закон о, бенкет, хах у мріях дворяни напевно живуть щоденними бенкетами, мені потрібно трохи менше чим їм, стоп, а що саме мені потрібно? А точно знищити кристал. А після… — подумав Добі.

— Хіба ви не повинні глядіти монастир, — спитав Добі в настоятельки монастиря, що забула щось на балу вампірів.

— О, ні, тобто, що ви тут робите?

— Некроманти люблять спілкуватися з нечистю.

— Некроманти це просто смертні, які поміняли час та життя на уміння призивати мертвих.

— О, тобто ви бачили всіх некромантів?

— Усіх, кого я бачила були такими.

— Погляд може бути оманливим.

— Ти про себе говориш? М, я не знаю, що сказати, щоб тебе не образити, а зніми свою маску, я хоч подивлюся на тебе.

— Я не можу, це лише моя маріонетка, зараз я знаходжуся в іншому місці.

— О, тобто ви прийшли прости допомогу у валаських вампірів для походу?

— Ви вже знаєте про похід?

— Звісно, знаю, я прийшла та потягнула за деякі ниточки, щоб вас сюди запросили.

— Ні…

— О, так вас звідси вижнуть, якщо ми не зустрінемося.

— Ви шантажуєте мене, заради побачення?

— Ні, я допомагаю, бо недолюблюю Куршака, а тебе я шантажую заради побачення.

— Це нічим не відрізняється від того, що я сказав…

Світло в кімнаті погасло.

— Що це значить? — спитав Добі.

— Ховайся, почалося полювання.

Вампіри повтрачали здоровий глузд, повсюди порозліталися сотні комарів, а Настоятелька схопила копію Добі за руку та потягла його в один з покоїв. Двері зачинені у кімнаті стояли келихи вино, стільці мали червоні подушки, освітленням було лише від свічок, а у високому вікні було видно зоряне небо.

Хм, чесно кажучи увага завжди приємна, — думав Добі, — а якщо я погоджуся зустрічатися з нею? Ну, буде вона смоктати кров у всіх хто підійде до мене, ну почне через ревнощі вона вбивати усіх хто сподобався мені ну, закриє вона мене у підвалі, бо любить, а як вершина кохання уб’є мене, щоб ніхто інший мене не торкнувся. Хах, ні, дякую, ненавиджу підвали. 

— Діло не піде, ми йдемо рятувати мою компаньйонку.

— Це справжнє самогубство, без маріонеток ти нічого не вдієш.

— Чхати, тоді покажи мені вихід, — сказала копія Добі вийшовши із-за захисту дверей та побігла через комарів. Комарі ігнорували людський каркас без крові.

Добі знайшов Лонлінес — це було нескладно, кілька вампірок, порвавши дорогий одяг та змінившись на кривавих чудовиськ, вилетіли з кімнати, а з них йшла пара, наче їх вдарили струмом. На додачу кімнату почав заповнювати дим, бо хтось на куражі запалив фортецю.

— Хто це зробив? — спитала Лонлінес.

— Здається, що це був я, — сказав Добі.

Все одно власник фортеці козел, а вампірам варто заспокоїтися — подумав Добі.

На фоні вогню, під крики вампірок, що намагалися висмоктати кров один в одного.

— Привіт, нам потрібно звідси забиратися, — сказав Добі, наче хтось просипав сіль, — Нам не потрібна така нечисть у союзниках.

— Можливо, ти правий, проте багато людей віддають свою кров добровільно, а вампіри випивають достатньо, щоб не вбити.

— Тоді ми просто почекаємо, поки полювання завершиться?

— Так, Добі, я давно хотіла спитати, проте звідки ти прийшов? — Лонлінес поставила один стілець та сіла в інший навпроти.

— Я прийшов з іншого ордену, — Добі все ще стояв, він видивлявся вампірів, замість того, щоб дивитись Лонлінес в очі.

— Так, і потім тебе вигнали, а потім захопив владу, проте я не сильно знала, ким ти був до цього всього.

— Тим ким і зазвичай беруть у такі ордени. простою сиротою купленою, бо селянам не було, чого їсти.

— Це я теж пам’ятаю, проте ти умієш контролювати тисячі мерців.

— Кожен так може, з достатньою практикою,

— Скільки потрібно практикуватися, щоб мати можливість призвати подібних чудовиськ?

— День, два, проте я ніколи не питав, яким чином ти опинилася в болотному містечку.

— До чаклунок по різному відносяться, я мандрую та питаю, кому можуть знадобитися мої послуги, мені вистачило придворних інтриг та я захотіла відпочити, проте потім прийшов ти.

— Як ти взагалі стала чаклункою?

І ти точно знаєш магію? — подумав Добі, — хоча вона вигнала тих вампірок, її магія призивати кип’ячену воду?