Розділ 1

Я полюбив скелети, бо в дитинстві ненавидів людей і боявся тварин

Добі

Добі розпустив свою свиту та пішов до князівського двору сам.

— Вісник смерті! В’яжіть його! — крикнув один із вартових.

— Пустіть мене, гади, у мене зустріч із князем! — крикнув Добі, коли вартові схопили його за руки.

— Аякже, якщо прийдеш до князя, то хтось точно помре.

— Справді? Не боїтеся, що помрете після зустрічі зі мною?

— Не слухайте його! Він намагається нас залякати, — крикнув один із вартових.

— Подумайте своєю головою, ідіоти забобонні!

Добі кинули у в’язницю.

— Ну, технічно вони мене впустили всередину, привіт друзі, — сказав Добі двом скелетам, що сиділи навколо нього, — я знаю, що ви тут не померли, вас сюди затягнули вже скелетами, будь таким люб’язним оживи та відкрий мої кайдани своїми пальцями. Ці вартові ще мій посох забрали, хто вирішив, що чаклунам потрібен посох для заклять?

Через годину, відкривши кайдани та двері камери, Добі попрямував на зустріч із князем.

— Тут черга, — сказав один із прохачів, не дивлячись на Добі.

— Справді? — поплескав Добі по плечу прохача, та той повернувся до нього.

— Проходьте, будь ласка.

— Дякую.

— Тут черга, — сказав інший прохач.

— Справді?

Після нудних привітань, князь пішов із Добі до кімнати для нарад та закрив на засув двері.

— Знаєте, цивілізовані люди відправляють голуба, — сказав князь.

— У нас не було голуба з вашою адресою. Я думав Катерина попередила вас.

— Княже, некромант бажає зустрітися з вами, — сказала виснажена Катерина, залізши через вікно.

— Ти спізнилася, — сказав князь.

— Пробачте, я ховала його свиту, чому вас не було разом із нею? — звернулася Катерина до Добі.

— Так краще для конспірації, — насправді його дратувала велика компанія, — навіщо вам альянс із нашим орденом?

— Альянс розширить владу та дозволить землям процвітати, а працівникам вашого ремесла ходити по вулицях.

А вам дозволить призивати численну армію, якій платити не потрібно, а вірність можна гарантувати, задобривши кількох людей, що її контролюють, ну, звісно, — подумав Добі й сказав вголос: — Які саме будуть обов’язки в нас?

— Ваші маріонетки будуть працювати на наших землях, а ви будете зобов’язані приходити на службу по першому ж запиту.

Звітувати ми будемо князю особисто, а не державі, тобто для політичних інтриг ми точно будемо використані — подумав Добі.

Катерина почала шепотіти князю на вухо.

— Як подарунок для нашої подальшої дружби. Хан Куршак є відносно дрібним намісником Золотої орди й він прислав мені цього листа.

— Сподіваюся ви долучитеся до цього хороброго дійства, скориставшись закляттям у ваших землях, ми зуміємо вигнати цю нечисть назавжди, і людство зуміє спокійно видихнути, — прочитав уголос Добі.

— Він збирається скористатися закляттям, тому питає, чи не дозволю я встановити обладнання для нього у своїх землях. Він також згадував, що на використання закляття піде десь три місяці. Зрозумійте, якщо я визнаю нечисть у своїх землях, то це буде виглядати, наче я спеціально її заманюю в радіус нищівного закляття.

— І ви хочете, щоб я пішов та знищив хана? — спитав уголос Добі.

— Я вирішив, що вас може зацікавити лист і не більше того, якщо інформація про закляття виявиться правдивою, то повторюю, що радіус закляття буде сягати наших земель, боюсь, усі ваші маріонетки загинуть…

Розмова ще продовжувалася деякий час, проте почало темніти та Добі, відмовившись від компанії княжої свити, пішов ночувати деінде. На виході, серед натовпу прохачів, Добі побачив людину вдягнену в обладунок західного стилю, високий комір не приховував того, що замість шиї голова трималася на дерев’яному каркасі

— Дулахан? — спитав Добі.

— Я почесний герой заходу, — відповів дулахан.

— Яких це героїв страчують?

— Одних із найкращих, найкращих засилають на далекі острови.

Добі вийшов із фортеці і його зустріла Катерина, вона розповіла йому, де його свита, після цього Добі спробував піти.

— Добі зачекай, — сказала Катерина.

— Я думав, що нам пропонують дружбу, а це чергова інтрига, щоб його шлях трапив.

— Я ручаюся за інформацію — лист справжній.

— Справді? Не підробка?

— Можливо тобі варто відправити маріонеток на захід та перечекати бурю.

— Справді? Єдина причина, чому ніхто не переслідує скелетів і некромантів, через те, що люди зайняті переслідуванням мавок водяних і лісовиків. Вони бояться останніх, проте якщо ті зникнуть хіба люди не вирішать, що лишилося лише трохи, щоб створити утопію без нечисті? Чи князь мене врятує від усіх своїх же підданих, а наших учнів?

— Не врятує, проте є щось краще?

— Є, я піду на схід та відберу цей клятий кристал у хана й утоплю його всередині моря.

— У тебе свита із 40 створінь та десь 500 людей в ордені, а в Хана непереможна армія. Не переживай, я не розказала князю ні про чисельність ваших, ні про положення сховку.

— Я призву армію нечисті на поміч. А людей лишу в ордені.

— Я проводила спостереження, ваша армія нечисті — це лише міф, — зневажливо сказала Катерина, — тисячі скелетів не маршують у вас вночі.

— Ні, це не міф, — легковажно сказав Добі, наче пояснював дитині як рахувати, — скелети акуратненько лежать в одному із наших склепів буквально, як риба в діжці.

— Т-и-и, ти ж жартуєш…

— Чотири тисячі озброєних скелетів? Звісно жартую, ха-ха, гаразд, до зустрічі, я пішов розказати всім новину про новий.

— Чекай, так це правда, чи ні? Ей? Я серйозно. Мені варто тебе боятися? Якщо ти будеш платити мені гроші я буду працювати на тебе. Я буду за їжу працювати на тебе, тільки скажи чи правда це?

— Ти хочеш мені допомогти?

— Так, я хочу, і наказ князя допомогти тобі не має жодного значення.