Глава 67. Велике зачарування і пробудження

Тимофій стояв під люстрою, зібравши всю свою волю. Він почав читати закляття. Слова, складні й могутні, зривалися з його губ, і повітря в залі почало густіти, наповнюючись магією. Це було найскладніше чаклунство в його житті, і він відчував, як воно витягує з нього всі сили.

Коли потік його енергії полинув до кристала, Вальдемар зробив свій хід. Він не просто додав сили. Він вклав у цей потік усе, чим він був: всю свою ману, всю свою волю, саму іскру своєї свідомості. Це був стрибок віри. Він поставив на цей ритуал усе.

У момент, коли їхні сили злилися в кристалі, сталося щось непередбачуване.

Люстра не просто засяяла. Вона вибухнула світлом. Не блакитним, не фіолетовим, а чистим, білим, сліпучим світлом, що нагадувало світло нової зірки. Промені розійшлися по залі, але не зникли, а впилися в стіни, в підлогу, в стелю. Давно згаслі руни, закладені в фундамент вежі, спалахнули одна за одною, і вся споруда загула, як гігантський камертон.

Тимофій відчував, як крізь нього проходить хвиля неймовірної сили, і ледве тримався на ногах.

А для Вальдемара світ зник, щоб народитися заново. Його інтерфейс LitRPG затріщав, замерехтів, видаючи останні, хаотичні повідомлення.

СИСТЕМНА ПОМИЛКА... ЯДРО ВИЯВЛЕНО... СИНХРОНІЗАЦІЯ...

ІНТЕГРАЦІЯ СВІДОМОСТІ... 10%... 50%... 99%...

ІНТЕГРАЦІЮ ЗАВЕРШЕНО.

ДІАГНОСТИЧНИЙ РЕЖИМ ВИМКНЕНО. ВІТАЮ, АРХІМАГУ.

Його свідомість вибухнула, розширюючись із шаленою швидкістю. Він більше не був точкою. Він був простором. Він відчув кожен камінь у стінах, кожну тріщинку в підлозі, кожен порив вітру на своєму шпилі. Він відчував коріння свого фундаменту глибоко в землі. Він був вдома. Він і був дім. Ритуал було завершено.

І в цей самий момент тріумфу в головні ворота вежі пролунав гучний, нахабний стук.

— Іменем Гоблін-Банку, відчиніть! Ця споруда конфіскована!

Тимофій здригнувся і в паніці обернувся до дверей. Вони прийшли.

Але він був уже не сам.

З самих стін, з повітря, з кожного каменя пролунав голос. Могутній, древній, сповнений нескінченної зверхності. Справжній голос Вальдемара.

— КОНФІСКОВАНА?

Гобліни, не дочекавшись відповіді, з тріском виламали замок і відчинили двері. На порозі, з самовдоволеною посмішкою, стояв гоблін-менеджер, тримаючи в руках офіційний ордер.

Вони ступили на поріг, готуючись прийняти своє нове майно.

І завмерли.

Головна зала палала світлом від живої, пульсуючої люстри. Повітря гуло від сили. Гоблінський арбалет, що висів на стіні, сам собою злетів і націлився просто в лоб менеджеру.

Тимофій стояв посеред зали, приголомшено дивлячись на все це.

І голос архімага пролунав знову, цього разу з нотками холодної, смертельної насмішки.

— Спробуйте.