Глава 63. Трофеї війни та інженерний аналіз

Тишу в підвалі порушувало лише тихе, задоволене гудіння Манової Мокриці, яка знайшла уламок сяючого кристала від ліхтаря і тепер з насолодою його обсмоктувала. Вальдемар же взявся до вивчення трофеїв.

Першим був арбалет. Він був маленьким, складаним, зробленим з невідомого чорного металу й тятиви, схожої на сухожилля якоїсь тварини. Вальдемар, з висоти свого магічного досвіду, одразу зрозумів — це не просто зброя. Це був витвір інженерного мистецтва, що на голову перевершував усе, що робили люди. Гобліни були не просто лихварями. Вони були небезпечними технократами.

Але справжнім скарбом був розбитий ліхтар. Вальдемар, використовуючи свої магічні навички, обережно витягнув зі спотвореного корпусу головний елемент — той самий кристал, який уподобала його мокриця.

Це була не просто сяюча дрібничка. Вальдемар витратив кілька одиниць мани, щоб створити навколо кристала тонке силове поле, «обмацати» його структуру. І те, що він виявив, вразило його.

Кристал був магічним акумулятором. Він вбирав будь-яке навколишнє світло, накопичував його, а при подачі найменшого ментального імпульсу — перетворював на рівне, холодне сяйво. Без вогню, без палива, без диму. Вічне, перезаряджуване джерело світла. Технологія, про яку маги-люди могли тільки мріяти, у гоблінів, вочевидь, стояла на озброєнні їхніх рядових шпигунів.

Вальдемар подивився на цей кристал. Потім його уявний погляд звернувся до їхнього виробничого процесу нагорі. Їхнє головне обмеження було не в сировині й не в замовленнях. Воно було в часі. У добі було не так багато світлих годин, а свічки коштували грошей і давали погане, мерехтливе світло, від якого втомлювалися очі.

А що, якщо?..

Що, якщо вони зможуть створити щось подібне? Він не міг достеменно скопіювати складну гоблінську технологію. Але він був архімагом! Він міг створити свою, людську, можливо, грубішу, але робочу версію. Магічний світильник, який не потрібно було заправляти.

Це дозволило б їм працювати цілодобово, збільшивши продуктивність удвічі, а то й утричі. Ба більше, це могло б стати їхнім другим продуктом! «Вічні світильники»!

У голові Вальдемара почав формуватися новий, амбітний проєкт.

Але спершу треба було замести сліди. Він наказав мокриці відкотити кристал у темний куток і сховати його під старою ганчіркою. Це буде його особистий, таємний проєкт. Арбалет же він залишив на видному місці.

Коли почало світати, Тимофій, як завжди, прокинувся і спустився в підвал по воду. І завмер на порозі.

Картина, що постала перед ним, була промовистою. На підлозі все ще виднілося слово «ГЕТЬ». Біля стіни — розсип битого скла. А в центрі всього цього лежав покинутий гоблінський арбалет.

Тимофій склав два і два. Вночі, поки він спав, тут був бій. Ворог, від якого його захищав дух, був не просто тінню. Він був реальним. І він був озброєний. І дух-охоронець не просто прогнав його. Він змусив його тікати в такому жаху, що той кинув свою зброю.

Благоговійний трепет перед своїм покровителем досяг у душі Тимофія апогею. Він жив у вежі, яку захищала неймовірно могутня і, судячи з усього, переможна сутність.

Він обережно підняв арбалет, наче священну реліквію, і відніс його нагору. Це був ще один трофей. Ще один доказ того, що він на правильному шляху.

Вальдемар, спостерігаючи за цим із тіні, був задоволений. Його учень отримав чергове підтвердження легенди. А він сам отримав нову мету і новий, захопливий виклик: зламати технологію свого ворога і поставити її собі на службу.