Розділ 60. Параноя, друге замовлення і пастка для шпигуна

Нова рутина у вежі набула відтінку параної. Щойно сідало сонце, Тимофій, підкоряючись невисловленому наказу свого «охоронця», щільно зачиняв усі віконниці й засмикував усі штори. Вежа перетворювалася на герметичну, сліпу фортецю. Він працював при свічках у своєму затишному кутку, почуваючись у цілковитій безпеці.

Вальдемар же, навпаки, був напоготові. Він знав, що гоблін не відступився. Він лише зачаївся, вичікуючи. Щоночі, поки його мана відновлювалася, Вальдемар робив обхід, перелітаючи від одного вікна до іншого і вдивляючись у темряву крізь крихітні щілини. Він став начальником служби безпеки їхнього маленького підприємства.

Ще через два тижні невпинної праці вони підготували другу, ще більшу партію товару. Подорож до міста цього разу пройшла в напрузі. Тимофій раз у раз озирався, проходячи повз лісові ділянки, а Вальдемар сканував узбіччя в пошуках слідів. Але гоблін був професіоналом. Він не показувався.

Угода з магістром Векслером пройшла блискуче. Він був у захваті від якості та кількості пер, особливо від «майстерських» екземплярів. Він заплатив не скуплячись, і гаманець Тимофія знову наповнився важким сріблом. Векслер тут же розмістив нове, ще більше замовлення, фактично забезпечивши їх роботою на місяць уперед.

Їхнє фінансове становище стабілізувалося. Але загроза шпигунства нікуди не поділася. На зворотному шляху Вальдемар зрозумів, що пасивна оборона — це шлях до поразки. Рано чи пізно гоблін знайде спосіб проникнути всередину або підслухати. Потрібно було переходити в наступ. Потрібно було зловити шпигуна.

План народився з необхідності. Він не міг убити чи покалічити гобліна. Але він міг його виявити. Йому потрібна була сигналізація.

Повернувшись до вежі, Вальдемар негайно взявся за здійснення свого задуму. Він знав, що найімовірніший шлях для проникнення — це старе, напівзруйноване вікно в підвалі, рама якого давно розсохлася.

Він узяв свою вірну павучу шовковину. Спустившись у підвал, він натягнув одну, найтоншу, майже невидиму в напівтемряві нитку поперек віконного отвору. Це був його спусковий гачок.

Але до чого його під'єднати? До зв'язки банок? Занадто грубо. Гоблін помітить. Йому потрібно було щось більш витончене.

Він згадав про купу зіпсованих кристалів. Серед них були так звані «співуни» — кристали з певним внутрішнім напруженням, які при найменшому ударі чи вібрації видавали тонкий, високий, майже ультразвуковий дзвін.

Він знайшов ідеальний екземпляр. Повернувшись у підвал, він прикріпив інший кінець шовкової нитки до цього кристала-«співуна», акуратно підвісивши його так, щоб він нічого іншого не торкався.

Пастка була готова. Якщо хтось полізе у вікно, він неминуче зачепить нитку. Нитка смикне кристал. А кристал видасть тихий, але пронизливий звук, який Вальдемар, завдяки своїй магічній чутливості, почує в будь-якій точці вежі.

Тієї ночі Тимофій, багатий і втомлений, спав сном немовляти.

А Вальдемар не спав. Він сидів на своїй балці під стелею, перетворившись на слух. Він і його мокриця були в засідці. Вони більше не ховалися. Вони чекали. Вони полювали на мисливця.