Розділ 56. Несподіваний візит і провалена інспекція

Тимофій завмер на порозі, мов миша, заскочена зненацька світлом ліхтаря. Перед ним стояла Олена, і він в одну мить усвідомив три речі. По-перше, він був радий її бачити. По-друге, він виглядав жахливо: скуйовджений, вкритий тонким шаром срібного пилу, з темними колами під очима. По-третє, вежа за його спиною була в стані повного розгрому.

— Тимофію, ти виглядаєш жахливо! — підтвердила його думки Олена, і в її голосі звучала непідробна тривога. — Ти хоч їси? Спиш?

Не чекаючи відповіді, вона ступила за поріг. І завмерла.

Якщо раніше її візити проходили у відносному, хай і курному, порядку магічної лабораторії, то зараз вона потрапила в епіцентр виробничого божевілля. На підлозі валялися обрізки пер, у кутку височіла гора зіпсованих кристалів, на столі були розкидані інструменти, а в повітрі висів стійкий запах розігрітого металу й озону від чарів.

— Ох, — все, що змогла вимовити вона, оглядаючи хаос.

— Я... я працюю, — пробурмотів Тимофій, відчуваючи, як фарба заливає його щоки. Це була не та обстановка, в якій він хотів би приймати даму свого серця. — У мене велике замовлення. Для магістрату.

Останні слова він вимовив з погано прихованою гордістю.

Це подіяло. Здивування на обличчі Олени змінилося захопленням.

— Для самого магістрату? Тимофію, та це ж... це ж неймовірно! Я так рада за тебе! Але... — вона знову оглянула кімнату, — ти не можеш жити в такому безладі. Ти себе заженеш. Давай я хоча б допоможу тобі прибратися?

Вальдемар, що сидів на плечі Тимофія, подумки здригнувся. Допомога. Прибирання. Два найстрашніші слова в його поточному лексиконі. Присутність цієї дівчини була небажаним відволікаючим фактором. А її бажання «допомогти» — прямою загрозою їхньому виробничому процесу. Її потрібно було спровадити. І якнайшвидше.

Алергію він використовувати не міг — це було б занадто підозріло. Але він міг нагадати їй, що ця вежа — не найгостинніше місце. Що в неї є свої... особливості.

Поки Тимофій щось мимрив, намагаючись ввічливо відмовитися від допомоги, Вальдемар діяв. Його погляд знайшов ідеальний об'єкт на одній з дальніх полиць. Старий людський череп, який він використовував як підставку для свічок.

Він витратив три одиниці мани на [Телекінетичний маніпулятор].

Череп не підстрибнув і не впав. Повільно, зі скрипом, від якого по спині пробігав холодок, він почав повертатися на полиці. Міліметр за міліметром.

Олена якраз говорила: «...але я можу хоча б підмести й вимити посуд, тобі стане легше дихати...»

У цей момент її погляд ковзнув за плече Тимофія. І вона замовкла на півслові. Її очі розширилися. Усмішка зникла з обличчя.

— Тимофію... — прошепотіла вона, і її голос здригнувся. — Що... що це?

Тимофій, не розуміючи, про що вона, обернувся.

І побачив.

Череп на полиці закінчив свій поворот. Тепер він дивився не в стіну, а прямо на них. Його порожні очниці, здавалося, були сфокусовані на Олені з німим, крижаним інтересом.

Тиша в кімнаті стала абсолютною. Вальдемар повернувся до своєї ролі привида. І він щойно ввічливо, але недвозначно натякнув непроханій гості, що їй тут не раді.