Розділ 53. Хірургія каменя і ціна помилки

Тиша в лабораторії стала щільною, майже відчутною. Єдиним звуком було тихе шипіння пальника й уривчасте, напружене дихання Тимофія. Кінчик голки, розпечений до червоного, повільно наближався до поверхні кристала.

Вальдемар, зачаївшись на полиці, спостерігав за кожним мікрорухом. Уся його магія, всі його знання були безсилі в цей момент. Він був учителем, який показав дорогу. Але йти по ній учень мусив сам.

Рука Тимофія здригнулася. В останню мить, за долю секунди до дотику, зрадницький тремор збив його ідеальний приціл. Розпечений кінчик торкнувся кристала, але не на початку тріщини, а на пів міліметра збоку.

Пролунало тихе, сухе клацання. Крак.

Від точки дотику по гладкій поверхні кварцу розбіглася павутинка нових, найтонших тріщин. Камінь не розлетівся на шматки, але його внутрішня структура була безповоротно порушена. Він був зіпсований. З каламутного він перетворився на непотрібний.

— Ні! — видихнув Тимофій, відсмикуючи руку.

Він схопив лупу. Новий дефект було видно чітко. Його перша спроба, його надія, закінчилася повним провалом.

Він відкинувся на спинку стільця, і вся енергія, вся рішучість разом покинули його.

— Я не можу... — прошепотів він у порожнечу. — Це неможливо. Я все зіпсував. Я безнадійний.

Апатія, старий і знайомий ворог, знову почала огортати його своїми сірими тенетами.

Вальдемар відчув укол досади. Шанс був малий, і вони програли. Але здаватися після першої ж невдачі? Це було не в його правилах. І він не дозволить цьому стати правилом для свого учня.

Не можна було дати відчаю пустити коріння.

Він дочекався відновлення мани. Потім, на очах у занепалого духом Тимофія, він знову застосував свій [Телекінетичний маніпулятор].

З купи бракованих каменів, що лежали на столі, плавно піднявся ще один кристал. Він був ще більш каламутним і непоказним, ніж перший. Вальдемар підніс його повітрям і акуратно опустив на стіл прямо перед Тимофієм, на те місце, де щойно лежав розколотий зразок.

Дія була красномовнішою за будь-які слова. Вона не говорила «ти невдаха». Вона говорила «спробуй ще раз».

Тимофій підняв голову. Він дивився на новий кристал, принесений йому духом. Він очікував чого завгодно — гніву, тиші, зникнення таємничого покровителя. Але він не очікував цього. Спокійної, мовчазної, впертої пропозиції почати все спочатку.

Дух не сварив його за помилку. Він давав йому другий шанс.

Щось усередині Тимофія змінилося. Страх невдачі все ще був там, але до нього домішалося нове почуття — відповідальність. Відповідальність перед цією невидимою силою, яка так уперто в нього вірила.

Він прибрав зі столу зіпсований камінь. Він узяв новий. Його руки все ще тремтіли, але тепер у його погляді була не паніка, а похмура, вперта рішучість.

Він знову затиснув кристал у лещатах. Знову нагрів голку. Він знову, затамувавши подих, підніс її розпечений кінчик до поверхні каменя.

Шанси не змінилися. Завдання не стало легшим. Але учень змінився. І цього могло виявитися достатньо.