Розділ 48. Повернення в цех і запуск конвеєра

Дорога додому пройшла в діловому поспіху. Загроза бандитів минула, і тепер усі думки Тимофія були зайняті виробництвом. Він майже біг, боячись розгубити свій ентузіазм, і Вальдемар ледве тримався на його черевику, підстрибуючи на кожній купині.

Повернувшись до вежі, Тимофій не став відпочивати. Він скинув дорожню сумку, акуратно поставив тюк з пір'ям на стіл і негайно взявся до роботи. Його лабораторія, що ще недавно була місцем відчаю і страху, перетворилася на гучний виробничий цех.

Він організував простір з небаченою раніше ефективністю. На одному кінці столу він влаштував «станцію підготовки», де розкладав і підрізав пера — робота, розпочата ним ще на сіннику. У центрі столу, на чистому шматку оксамиту, розташувалася «станція складання». Тут, за допомогою пінцета, він вставляв у пера крихітні кристали. Далі — «станція накладення рун», де срібний дріт перетворювався на складні візерунки на стрижнях. І, нарешті, в самому кінці, на спеціальній підставці, лежав «верстат зачарування» — місце, де неживий предмет мав знайти магію.

Це був конвеєр. Примітивний, кустарний, але конвеєр.

Вальдемар узяв на себе роль невидимого начальника виробництва. Коли тремтяча рука Тимофія не могла точно вставити кристал, легкий [Магічний імпульс] направляв його на місце. Коли тонкий дріт вислизав з пальців, [Мікро-левітація] на секунду утримувала його в повітрі.

Нарешті, Тимофій узяв перше повністю підготовлене перо і поклав його на підставку для зачарування. Він заплющив очі й почав шепотіти слова заклинання.

Кімната наповнилася магією. Кристал у пері почав світитися знайомим блакитним світлом. У цей самий момент Вальдемар вирішив випробувати свою нову навичку. Він зосередився й активував [Посилення чарів (мікро)].

Витрачено 2 од. мани.

Блакитне світіння кристала миттєво змінилося. Воно стало глибшим, насиченішим, набуло фіолетового відтінку і спалахнуло майже вдвічі яскравіше. Саме повітря навколо пера, здавалося, загуло від напруги.

Коли Тимофій закінчив заклинання, світло повільно згасло. Він узяв до рук готове перо. Воно було іншим. Воно відчувалося інакше. Фантомне магічне сяйво на його поверхні було щільнішим і стабільнішим. Воно здавалося більш... живим.

— Ого! — видихнув Тимофій. — Здається, цей вийшов особливо добре! Напевно, через якість пера.

Вальдемар подумки посміхнувся. Нехай думає так. Нехай його впевненість у собі зростає.

Наступні кілька днів вежа гула від роботи. Вони впали в ритм. Тимофій готував, збирав і зачаровував. Вальдемар контролював, виправляв і час від часу, коли відчував, що екземпляр виходить особливо вдалим, використовував своє «посилення», створюючи преміальний продукт.

Через тиждень їхня робота була закінчена. На столі, розкладені акуратними рядами, лежали шістдесят «вічних пер». Серед них штук десять, над якими попрацював Вальдемар, світилися трохи яскравіше за інші.

Тимофій, смертельно втомлений, але безмежно гордий, акуратно поклав свій товар у велику дерев'яну скриню, спеціально підготовлену для транспортування. Це була їхня перша велика партія. Їхня надія.

Він підняв важку скриню. Обличчя його було серйозним і рішучим.

— Час, — сказав він своєму невидимому покровителю. — Час показати магістру Векслеру, на що ми здатні.

На них чекало місто. На них чекала перша справжня угода.