Розділ 46. Легенда про Тихого Мага і гусяча ферма

Решта шляху пройшла без пригод. Але сам Тимофій змінився. Він більше не йшов, злякано озираючись. Він крокував з упевненістю людини, за спиною якої стоїть невидима, але могутня сила. Час від часу він щось шепотів собі під ніс — слова подяки, звернені до свого «духа-охоронця». Вальдемар слухав це з почуттям самовдоволеного розчулення.

Надвечір наступного дня вони досягли мети. Пагориста місцевість змінилася широкими, зеленими пасовищами, обгородженими низькими парканами. Повітря наповнилося ґелґотанням сотень гусей і запахом сіна.

Вони підійшли до воріт великої, заможної ферми. Тимофій, зробивши глибокий вдих, рішуче увійшов у двір. Його зустрів господар — кремезний, обвітрений фермер з мозолястими руками і підозрілим прищуром.

— Чого треба, міський? — запитав він, схрестивши руки на грудях.

— Доброго дня, шановний, — на диво рівно і спокійно відповів Тимофій. Його нещодавня сутичка з бандитом і подальший «дивовижний» порятунок додали йому впевненості. — Мене звати Тимофій. Я шукаю найкращі гусячі пера для виготовлення письмових інструментів. Махові пера, першого порядку, без вад.

Фермер хмикнув. Він не раз мав справу з такими ось «майстрами», які нічого не тямили в товарі.

— Найкращі пера, кажеш? Ну, у мене всі найкращі. Ось, дивись. — Він підвів його до великого кошика, наповненого білими перами. — Чистий пух! П'ять срібних за сотню.

Тимофій уже готовий був погодитися. Ціна здавалася йому справедливою. Але тут втрутився його невидимий консультант.

Вальдемар, сидячи на черевику, бачив те, чого не бачив Тимофій. Більшість пер у кошику були другого і третього порядку, з тонкими стрижнями і дрібними дефектами. Вони не годилися для якісної роботи. Він витратив одну одиницю мани на [Магічний імпульс], штовхнувши одне з найгірших пер.

Воно вилетіло з кошика і впало до ніг Тимофія.

Тимофій здивовано подивився на перо. Він підняв його. І одразу побачив ваду — невелику тріщинку біля основи. Він тут же зрозумів. Дух-охоронець. Він вказує на брак!

Він знову подивився в кошик. І тут же ще одне перо, із зазубриною на борідці, точно так само вилетіло з купи.

Тимофій набрав у груди побільше повітря і подивився на фермера з упевненістю, якої сам від себе не очікував.

— Це хороші пера, господарю. Але не для моєї справи. Занадто багато браку. — Він похитав головою. — Мені потрібні пера від ансерійських сірих, а не від цих лугових білих. У сірих і стрижень міцніший, і баланс кращий.

Фермер отетерів. Його щелепа відвисла. Цей худий юнак говорив як старий, досвідчений майстер. Він не просто просив пера, він назвав конкретну породу, відому своїми ідеальними письмовими якостями. Обдурити такого було неможливо.

— А ти... а ти тямиш, я дивлюся, — прокректав фермер, його повага до Тимофія миттєво зросла. — Чого ж ти одразу не сказав. Ходімо, є в мене трохи сірих. Для особливого клієнта.

Він повів їх на склад, у дальній куток, де в окремому ящику зберігався його найкращий, добірний товар. Пера там були одне в одне — довгі, пружні, ідеальні.

Вони сторгувалися за чесною ціною. Тимофій заплатив, отримавши натомість величезний тюк першокласної сировини, якої вистачило б на кілька сотень «вічних пер».

Коли вони йшли, фермер задумливо дивився їм услід.

— Дивний хлопець, — пробурмотів він своєму робітникові. — Тихий, а на перах знається краще за мене. І бачив би ти, робітнику... пера ніби самі йому на свої недоліки вказували. Прямо з кошика вистрибували. Дива.

Того дня на південних фермах народилася легенда. Легенда про Тихого Мага, який розумів мову пташиних пер.