Розділ 43. Голос із натовпу і несподіваний захисник

Тимофій стиснувся під важким поглядом м'ясника. Він уже відкрив рота, щоб погодитися на грабіжницькі умови, готовий віддати важко зароблене срібло, аби тільки цей кошмар скінчився. Вальдемар усередині своєї порошикової душі кипів від люті й безсилля. Його магія була марною. Він міг штовхнути перо, але не цю людину-гору. Він міг влаштувати спалах пилку, але в натовпі це призвело б лише до хаосу, в якому Тимофій втратив би й решту грошей.

Він був у глухому куті.

І тут, у найнапруженіший момент, пролунав спокійний, низький голос.

— У вас якісь проблеми, шановний?

М'ясник і Тимофій обернулися. До них, розсікаючи натовп, підходив той самий учений, що купив перше перо. Він не був озброєний, не мав значної мускулатури, але в його поставі та погляді була тиха, незламна впевненість.

— А тобі яке діло, книжнику? — прогарчав м'ясник, роздратований тим, що його перервали. — Не лізь, куди не просять.

— Боюся, що це якраз моя справа, — рівним тоном відповів учений. — Цей юнак — мій протеже. Він постачає мені унікальні інструменти для моєї роботи. І я був би вкрай засмучений, якби його торгівля була перервана через необґрунтовані побори.

Слово «протеже» подіяло на м'ясника, як цебер холодної води. Одна справа — оббирати безрідного хлопчиська, і зовсім інша — зв'язуватися з людиною, у якої, судячи з її вигляду та мови, могли бути впливові друзі.

— Та він на моїй території торгує! — спробував наполягти на своєму м'ясник, але його голос уже не був таким упевненим.

— Ваша територія, кажете? — учений окинув поглядом брудний кут біля провулка. — Дуже сумніваюся, що хартія міського ринку, параграф сьомий, підпункт «Б», відносить цей смердючий прохід до ваших законних володінь. Втім, якщо ви наполягаєте, ми можемо запросити сюди стражників і старосту ринку. Впевнений, їм буде цікаво ознайомитися з вашим трактуванням закону.

При згадці стражників і старости м'ясник остаточно знітився. Він знав, що його нахабний шантаж не витримає жодної перевірки. Він був сильний, поки його жертва була слабка й самотня. Проти спокійної, законної погрози він був безсилий.

— Тьху на вас, на розумників, — прошипів він, злобно зиркнувши на Тимофія. Він плюнув на бруківку і, розштовхуючи роззяв, зник у натовпі.

Загроза минула.

Тимофій дивився на свого рятівника з німим обожнюванням.

— Дякую... дякую вам величезне! Я...

— Не варто, — перервав його вчений. — Ринок — місце суворе. Тобі пощастило, що я опинився поруч. — Він уважно подивився на порожню скриньку. — Я так розумію, товар закінчився?

Тимофій кивнув.

— Добре, — сказав учений. — Це навіть краще. Слухай мене уважно, юначе. Мене звати магістр Еліас Векслер, я служу в канцелярії міського магістрату. Нам завжди потрібні якісні пишучі інструменти, а те, що ти робиш, — не просто якість. Це революція. Повертайся у свою майстерню, роби ще. І не продавай їх тут. Принось усе прямо до мене, в магістрат. Я куплю в тебе всю партію за справедливою ціною. По вісім срібних за штуку. І забезпечу тобі захист від подібних... особистостей.

Він простягнув Тимофію візитівку, вирізану з тонкої кістки, з вигравіруваною адресою.

Тимофій узяв картку так, ніби це був королівський указ. Постійний замовник. Покровитель. Справедлива ціна. Захист.

Це була не просто удача. Це був прорив.

Вальдемар, сидячи на черевику, був ошелешений. Він, великий стратег, не зміг нічого зробити. Проблему вирішив не він. Її вирішила репутація їхнього товару і порядність однієї людини. Це був бентежний і водночас повчальний урок.

Їхнє майбутнє, яке ще хвилину тому було під загрозою вуличного грабежу, раптом стало ясним і майже безхмарним.