Розділ 21. Сенсорне перевантаження і перша загроза нового світу

Якщо вежа була світом, то це був цілий всесвіт. Свідомість Вальдемара, що звикла до відтінків сірого й коричневого, до запаху пилу та старих книг, була атакована з усіх боків.

Сенсорне перевантаження було тотальним. Синява неба над головою була такою глибокою і бездонною, що викликала запаморочення. Зелень трави на узбіччях стежки була настільки отруйно-яскравою, що від неї боліли його неіснуючі очі. Кожен камінь на дорозі був унікальною скульптурою, сповненою тріщин, мохів та лишайників.

Повітря було густим і живим. Воно було наповнене тисячами запахів: вологої землі, прілого листя, солодкого аромату якихось дрібних білих квітів і всюдисущого, лоскітливого пилку, що осідав на всьому навколо.

Звуки були оглушливими. Щебет птахів у високості звучав для нього як рев драконів. Дзижчання бджоли, що пролетіла повз, було подібне до гуркоту летючої облогової машини. А кожен хрускіт гравію під черевиком Тимофія був локальним землетрусом.

Їх мотало на шнурку, як грушу на вітрі. Це було ненадійно й небезпечно. Вальдемар зрозумів, що їхнє першочергове завдання — знайти стабільніше укриття. Він мусив піднятися вище, на сам черевик або на закот штанини, де хитавиця була не такою сильною.

Він якраз почав розробляти план сходження по цьому хисткому канату, коли черговий помах шнурка опустив їх майже до самої землі.

І вони пронеслися повз нього.

Це була мураха, але не така, яких Вальдемар бачив у вежі. Ця була більшою, з рудуватим відливом хітину і масивнішими жвалами. Мураха-фуражир, що займалася своїми справами, тягнучи кудись соснову голку.

У звичайній ситуації вона б їх не помітила. Але Вальдемар тепер був не просто порошинкою. Він був джерелом слабкої магічної аури.

Мураха завмерла. Кинула свою голку. Її вусики-антени смикнулися і сфокусувалися на дивному об'єкті, що бовтався на шнурку. Вона вловила незнайомий, інтригуючий запах. Не їжа, але щось... інше.

Хижацький інстинкт узяв гору над працьовитістю. Мураха побачила Манову Мокрицю — м'яке, пухнасте, незрозуміле щось — і вирішила, що це варто дослідити ближче. А може, і спробувати на смак.

Вона зробила випад, намагаючись вхопити мокрицю прямо зі шнурка.

— Назад, тварюко! — подумки гримнув Вальдемар.

Часу на роздуми не було. Він влив одну одиницю мани в [Магічний імпульс] і вдарив прямо в нахабну руду морду.

Поштовх був слабким, але відчутним. Він відкинув голову мурахи назад, змусивши ту позадкувати. Але сталося і ще дещо, чого Вальдемар ніяк не очікував.

У момент, коли його магічна енергія вирвалася назовні, вона прореагувала з густим пилком, що висів у повітрі. Стався мікроскопічний спалах. Яскравий, як від кременя, і супроводжуваний тихим «пуф!». У ніс мурасі вдарив різкий запах паленого цукру та кульбаб.

УВАГА! — зазначила Система. — Виявлено взаємодію магії з оточенням (пилок). Ефект: "Засліплюючий пилок". На супротивника накладено статус "Дезорієнтація" на 5 секунд.

Мураха була ошелешена. Вона труснула головою, її світ на мить осліп, а нюх був забитий дивним запахом. Вона не була поранена, але була збита з пантелику. Це щось, що бовталося, було дивним, незрозумілим і неприємно вибухало. Вирішивши, що гра не варта свічок, мураха розвернулася, знову підхопила свою соснову голку і поспішила геть.

Вальдемар, бовтаючись на шнурку, важко «дихав». Він вижив. І він щойно зробив надважливе відкриття. Його магія тут, у цьому новому світі, працювала інакше. Вона взаємодіяла з оточенням.

Це було лячно. І це відкривало неймовірні перспективи.

Він подивився вгору, вздовж шнурка, на черевик, що височів над ним. Шлях до виживання лежав там. Потрібно було лише піднятися.