Розділ 19 Спуск, засідка і дорожні збори

Спуск був значно нервовішим, ніж політ. Тримаючись за свою мокрицю, яка обхопила шовкову нитку всім своїм липким тілом, Вальдемар повільно з'їжджав униз. Світ обертався, перспектива змінювалася. Гігантський стіл віддалявся вгору, а знайомі рівнини підлоги наближалися.

Вони приземлилися м'яко, біля самісінького підніжжя однієї з ніжок столу. Вільний кінець шовковини все ще бовтався десь нагорі, але основна частина їхнього трофея тепер була з ними, згорнута в неохайний моток.

Вони знову були на підлозі. Але тепер це була не в'язниця. Це був транзитний вузол. Їхня мета була там, біля дверей, де Тимофій натягував свої черевики, готуючись до виходу. Їм потрібно було перетнути відкритий простір і причепитися до нього.

Але відкритий простір рідко буває безпечним.

Наслідки нічної битви між павуком і мурахами не минули даремно. Повітря було просякнуте запахом смерті й здобичі, і цей запах привабив нових гравців.

Коли вони обігнули ніжку столу, вони побачили її. Довге, сегментоване тіло, усіяне десятками тонких ніжок, що швидко перебирали. Вона рухалася з неймовірною швидкістю, її вусики безперервно обмацували підлогу. Стоніжка. У цьому світі — броньований експрес, що мчить у своїх хижацьких справах.

Вона не полювала на них. Вона патрулювала територію, приваблена залишками бенкету. Але її маршрут пролягав якраз між ними і жаданими дверима. Проскочити повз такого хижака непоміченим було неможливо.

Вальдемар миттєво оцінив загрозу. Рівень цієї істоти був явно вищим, ніж у павука. Вона була швидшою, довшою і виглядала значно смертоноснішою. Бій виключено. Ховатися? Рано чи пізно вона їх знайде.

Потрібна була диверсія. Відволікаючий маневр.

Він подивився на те, що в них було. Мокриця — ні. Сам він — тим паче. І тут його погляд упав на їхній трофей — моток павучого шовку. За час їхніх акробатичних етюдів до липкої нитки прилипло багато сміття, і серед нього була одна крихітна, засохла крихта — ймовірно, залишок того самого пряника, за який він боровся цілу вічність тому.

План визрів. Хижаки рідко відмовляються від легкої їжі. Він заплатить дорожній збір.

— Замри, — подумки скомандував він мокриці й сховав їх у тіні невеликої тріски.

Він дочекався, поки стоніжка наблизиться. Потім, ретельно прицілившись, він витратив одну одиницю мани на [Магічний імпульс], спрямувавши його точно в крихту, що прилипла.

Крихта відірвалася від шовку і, пролетівши в повітрі пару сантиметрів, впала прямо на шляху стоноги.

Хижак миттєво зреагував. Його вусики смикнулися, вловивши запах їжі. Броньований поїзд зупинився, а потім звернув убік, щоб дослідити несподіваний подарунок. Істота схилилася над крихтою, її численні ніжки завмерли.

Вікно можливостей відкрилося.

— Зараз! Вперед, на повній швидкості! — наказав Вальдемар.

Мокриця, відчуваючи його відчайдушну рішучість, рвонула з місця з небаченою для неї прудкістю. Вони мчали по відкритому простору, поки гігантський хижак був відвернений своєю скромною трапезою.

Мета була близько. Тимофій уже зашнурував один черевик і якраз опускав ногу в другий. Величезна шкіряна махина з рифленою підошвою стояла за кілька сантиметрів від них. Їхній ковчег. Їхній квиток у зовнішній світ.

Вони майже дісталися. Вальдемар уже готувався активувати [Магічну Адгезію], щоб прилипнути до штанини.

І в цей момент він почув звук, від якого його мікро-світ здригнувся. Огидний, протяжний скрип дверних завіс. Тимофій відчиняв двері. Часу не залишалося.