Розділ 18. Наслідки, неуважність і новий план

Слово не зникло. Але воно й не залишилося незмінним.

Волога ганчірка не стерла його, а розмазала. Літери, виведені з такими зусиллями, перетворилися на потворну, витягнуту, темно-коричневу пляму. Вона була помітною, навіть більш помітною, ніж саме слово, але тепер це була просто клякса. Безглузда, неохайна клякса.

Тимофій, закінчивши з прибиранням, узяв до рук саме цей аркуш пергаменту. Вальдемар затамував подих. Можливо, учень проявить дива дедукції? Можливо, розгледить у цій плямі залишки літер?

— Ох, знову я все забруднив, — з досадою пробурмотів Тимофій, розглядаючи кляксу. — Руки-гаки. Треба бути акуратнішим.

Він гидливо відклав зіпсований, на його думку, документ убік, у стос паперів, призначених для розпалювання каміна.

І все.

Уся їхня нічна робота. Усі їхні зусилля, весь ризик, уся стратегія. Уся їхня надія була невірно витлумачена як черговий прояв неакуратності й відправлена в утиль.

УВАГА! — безжально констатувала Система.

Квест "Письмове Попередження" змінено на "Забруднити пергамент".

Статус: Успішно виконано.

Нагорода: 0 Досвіду, +1 до розчарування.

Вальдемар відчув, як його захльостує хвиля безсилої люті. Він був готовий вибухнути, анігілювати, призвати армію мікро-демонів, якби міг. Але він не міг. Він міг лише дивитися, як цей безмозкий голем у людській подобі руйнує всі його плани своїми найбуденнішими діями.

Пасивна тактика провалилася. Залишати послання марно. Тимофій був занадто дурний, щоб їх зрозуміти.

Отже, потрібно було змінювати саму стратегію. Кардинально. Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет, навіть якщо він порошинка, мусить сам вирушити в дорогу.

Він спостерігав, як Тимофій одягається, натягуючи свої поношені штани й сорочку. Потім він узяв з вішака стару дорожню сумку. Він кудись збирався. У село? До бібліотеки? До Олени? Це було неважливо.

Важливо було те, що він залишав вежу. І це був шанс для Вальдемара. Шанс побачити світ за межами цієї кімнати. Шанс знайти нові можливості, нові джерела сили, можливо, навіть спосіб вплинути на події більш прямо.

Новий план визрів у його голові миттєво, відточений відчаєм. Він не буде більше чекати. Він стане мандрівником. Він здійснить втечу.

— Пожирачу Ефіру, за мною, — скомандував він своїй мокриці, яка, здається, виспалася і була готова до нових звершень. — Нас чекає дорога.

Він підвів їх до краю столу, де був закріплений кінець його дорогоцінної павучої шовковини. Нитка йшла вниз, у темряву підстільного світу. Це був їхній шлях на свободу. Їхній альпіністський трос для спуску з цієї тюремної скелі.

Він подивився вниз. Підлога була так далеко. Падіння з такої висоти було б смертельним. Але в нього був план. У нього завжди був план.

Вальдемар, великий архімаг, а нині порошинка-авантюрист, і його вірний слимак-скакун приготувалися до свого першого кроку у великий, невідомий світ. Вони збиралися покинути вежу.