Розділ 12. Політ маятника і Архіпелаг Знань

Політ був величним і абсолютно неконтрольованим. Світ проносився повз розмитою плямою. Вальдемар, щосили тримаючись за свого пухнастого скакуна, відчував себе одночасно володарем небес і пасажиром шаленого атракціону. Маятник долетів до нижньої точки своєї траєкторії і поніс їх угору, до нової, незвіданої території — письмового столу Тимофія.

Зіткнення було м'яким, але хаотичним. Вони врізалися не в тверде дерево, а в купу пергаментних сувоїв, що лежали на краю столу. Це врятувало їх від травм, але розлучило. Вальдемара відкинуло в один бік, Манову Мокрицю — в інший, а дорогоцінна шовкова нитка заплуталася серед сувоїв, наче змія.

Вальдемар прийшов до тями на поверхні старого, потрісканого фоліанта. Він опинився у новому світі. Навколо височіли гори книг, каньйони з розкритих сторінок і висохле чорне озеро розлитого чорнила. Повітря пахло старим папером, пилом і ледь вловимою аурою магії знань.

Першим завданням було знайти свого союзника. Він не міг дозволити собі втратити єдиний транспорт. Зосередившись, він розширив своє [Відчуття Мани] і вловив знайоме, слабке, перелякане світіння. Мокриця забилася під загнутий куточок сувою і тремтіла, не наважуючись висунутися.

Вальдемар обережно наблизився. Він витратив майже всю свою відновлену ману, щоб створити крихітну «цукерку» і підштовхнути її до схованки. Мокриця, відчувши знайомий дар, несміливо висунулася, поглинула енергію і знову з довірою прилипла до нього. Дипломатія знову спрацювала.

Тепер, коли його команда була в зборі, настав час для розвідки. Він почав досліджувати цей «Архіпелаг Знань». Його нова навичка [Аналіз матеріалів] була безцінною.

[Аналіз речовини] активовано. Об'єкт: Засохле чорнило. Склад: сажа, гуміарабік, залізистий гал. Властивості: токсично для нижчих форм життя.

«Добре знати», — зазначив Вальдемар, об'їжджаючи чорне озеро.

[Аналіз речовини] активовано. Об'єкт: Пергамент. Склад: теляча шкіра, крейда. Властивості: міцний, довговічний.

Він пересувався від книги до книги, від сувою до сувою. Це було царство його колишнього життя. Кожна книга випромінювала слабку ауру, пам'ять про те, що було в ній написано. І раптом він відчув щось значно сильніше. Потужне, темне, але водночас незграбне і примітивне випромінювання.

Він підвів свого скакуна до джерела. Це була та сама книга, яку Тимофій упустив собі на ногу. «Некрономікон для чайників».

Для нього, архімага, ця книга була дитячою абеткою. Але зараз, у його нинішньому стані, вона була джерелом сили. Палітурка була пошкоджена, і між сторінками виднілася невелика щілина.

І Вальдемара осяяла нова ідея, що затьмарила навіть «Проект 'Аватар'». Навіщо будувати нове тіло з нуля, якщо можна... модифікувати існуюче? Книга була не просто папером. Це був артефакт. Слабкий, невдалий, але артефакт. Якщо він зможе проникнути всередину, знайти ключову руну або діаграму і з'єднати свою сутність із нею... він міг би перетворити книгу на своє тіло. Стати живим фоліантом. Гримуаром, що ходить.

Це було божевільно. Це було безпрецедентно. Це було геніально.

Він подивився на щілину в палітурці. Це був не просто дефект. Це був вхід. Вхід у підземелля, сторінки якого були просякнуті темною, хоч і розведеною, силою.

Попереду чекала нова, найнебезпечніша пригода. І Вальдемар, не вагаючись, повів свою мокрицю до темного проходу.